Останній дарунок лісового духу

Глава 3

Глава 3

Він відчував себе детективом, або навіть гірше – маніяком, який сидів і годинами спостерігав через приховану камеру за бідолашною чарівною істотою. Минуло три дні після подій, які трапилися тоді в лісі. Згадувати їх було не дуже приємно, особливо завершення всієї пригоди. Перед очима постійно спалахувала картина, де здригаючись у судомах, мавка приречено дивилася на нього, так, ніби він власноруч підписав їй смертельного вироку. І той погляд, що пробив грудну клітину наскрізь, наче рентгенівський промінь, раз за разом повертався до його думок. Важко було, тим паче після того, як вона нарешті отямилася. Провина топтала і топтала чоловіка, особливо, коли він потайки почав спостерігати.

Ще й Грегор підкидав дров у багаття. Вчепився наче п’явка і кожну хвилину доводив, що конче необхідно вколоти полоненій есенцію, бо вони зовсім не знають, на які магічні витівки вона здатна. Нажаль, тут він мав рацію. Адже в щоденнику просто перелічувалися здібності міфічного лісового народу, але будь-яка конкретика щодо наслідків таких здібностей відсутня взагалі. Зовсім невідомо, яким чином вони можуть керувати стихіями чи змінювати властивості речей. А відтак, щоб перестрахуватися, все ж довелося погодитися на такий неприємний крок, оскільки допустити її втечі вони ніяк не могли.

Майже дві доби поспіль вона сиділа на своєму ліжку, обійнявши коліна, і потроху гойдалася, наче душевнохвора. Жодного разу не торкнулася їжі, не озирнулася навколо і не видала хоча б якогось звуку. Лише вчора ввечері, коли чоловік припав до монітора комп’ютера, щоб уважніше роздивитеся символи на відкритих частинах її тіла, вона завмерла на якусь секунду, а потім повільно, але впевнено підняла голову і глянула точнісінько в об’єктив прихованої камери. В нього аж мороз шкірою пішов, вона дивилася йому прямо в очі, хай і через техніку, але все ж він зміг відчути всю ту страшну силу ненависті, що зжерла б його за лічені хвилини, якби опинився десь поблизу.

Серце болісно стиснулося, дихати враз стало важко, відгомони хвороби чомусь різко дали про себе знати. Добре, хоч ліки були поряд, одразу вдалося загасити непроханий жар. А вона все продовжувала дивитися, ніби бачила крізь простір. Лише, коли йому полегшало, з підступною, ледь помітною посмішкою опустила голову назад до колін.

- Все, Грегоре! Так більше не можна! Вона не п’є, не їсть, не встає з ліжка, тільки рухається як маятник. Так зовсім не годиться.

- Не переймайтеся, пане. Навіть магічним істотам потрібна їжа. Рано чи пізно природні потреби пересилять її впертість та гордість і вона вимушена буде поступитися. – Абсолютно беземоційний тон Грегора вже почав не на жарт дратувати.

- Та вона такими успіхами швидше за мене помре! – Чоловік різко підхопився та почав ходити туди-сюди по кімнаті. – Ні. Так однозначно не можна, треба щось вигадати. – Він зупинився біля вікна та обхопив голову обома руками.

- Вибачте, пане, та про те, що можна або навпаки ні, необхідно було думати ще перед нашою "прогулянкою" в ліс. А тепер вже пізно відступати, час назад не відмотаєш.

Між ними нависла довга, напружена і мовчазна пауза. Один знервовано перебирав пальцями, глибоко занурившись у власні думки, а інший – мов статуя, нерухомо завмер, здається, зовсім забуваючи хоч іноді дихати.

- Я спробую з нею поговорити, якщо ви не заперечуєте. Все ж маю надію, мені вдасться вмовити її до активних дій.

- Ти тільки дивися, щоб після тих активних дій, у неї хоч якісь сили залишились. – Грегор нічого не відповів, лише трохи хитнув головою, буцімто в знак згоди.

Чоловік знову підлетів до монітору комп’ютера, з нетерпінням чекаючи на результат, і в його уявленні він мав бути чомусь лише позитивним. Грегор, як завжди перебуваючи у стані безкінечного спокою, неспішно зайшов до кімнати, де знаходилась мавка, тримаючи в руках тацю з обідом. Картина й досі не змінилась, вона так і продовжувала сидіти в тій же самій позі та, не зупиняючись, гойдатися. Декілька хвилин він уважно сканував її поглядом, а потім поставив тацю на стіл і нарешті заговорив:

- Твоя поведінка, мавко, геть нерозумна. Ти і я чудово знаємо, що ніхто і ніщо тебе звідси не визволить, а згубити себе – провальна ідея. Тому не бачу причин чинити опір та раджу якомога скоріше допомогти моєму панові одужати, тим більш, що він дуже щедра людина і в боргу не залишиться. – Грегор підійшов до вікна і відчинив його настіж. Хоч і знаходився по той бік екрану, та чоловік й сам відчув, як кімната його «гості» швидко наповнилась свіжим повітрям. І коли це він почав відчувати на відстані? Цікава здібність, у бізнесі точно б стала в нагоді. Але далі розвинути цю безглузду теорію не вдалося, бо події, немов у фільмі, стрімко набирали обертів.

Спочатку мавка повільно випрямилась, потім задоволено вдихнула на повні груди і підняла руки долонями вверх. В якийсь, зрозумілий лише для себе такт, вона рухала пальцями і символи на її тілі поступово запалювались. Все б нічого, та речі в кімнаті почали ворушитись і підійматись зі своїх місць самі собою, таке враження, що простором вмить заволоділа невагомість. Але це був справжній прояв її сили, яка потроху зростала з кожною наступною секундою. Наче звір, якого нарешті випустили з клітки, вона бажала панувати над всім, що її оточує. А потім ніж і виделка, які були принесені разом з обідом,  загрозливо розвернули свої вістря у бік Грегора.



Александра Чернобай

Відредаговано: 01.04.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись