Острів моєї душі

Глава 9. Прийняття свого життя

  Ксенії було досить важко жити в постійному не спокої і шаленому ритмі. Завжди нові пізнання, розвиток який давався їй не легко і син, який підростав і потребував нових знань і нової роботи над собою. Звичайно вона його любила до нестями, але коли віддаєш всю любов і не отримуєш її натомість тобто не наповнюєшся любов’ю, то любити стає значно важче, не дивлячись на те кого ти любиш. 

  Не даремно Господь поставив на першому і самому головному місці любов між чоловіком і дружиною. Це саме та любов яка надає крила, яка підіймає, яка дає сил, яка підтримує, це любов яку не можна порівнювати ні з якою іншою, вона здатна на дива. Адже чоловік стає не просто співмешканцем, він стає другом, опорою і підтримкою, він допомагає проходити крізь труднощі, він надихає, підтримує, допомагає справлятися з реальністю життя і тоді воно не таке складне і пасмурне, як доводилося проживати його Ксенії.

 Та нажаль її реальність була зовсім іншою і Ксенії не вистачало уже тих запасів любові які вона мала, і все починало ніби валитися з рук, все до чого не торкнешся, нічого не виходило так як потрібно і сили покидали її.

  Відпочинку як моральному так і фізичному місця не було. Ксенія була завжди стомлена і виснажена, а тут і ще одна новина, яка просто звалила її з ніг... 

  Ксенія знову вагітна... вона не була на це готова і вона була певна що не справиться, її просто не вистачить на зрощування іще однієї душі. Ще було занадто рано для цього, її тіло і душа кричали від виснаження. Єдине що вона прагнула це втекти, зникнути подалі від постійного життєвого тиску і нагрузок, туди де завжди тишина і спокій.  А тут ще й друга дитина і постійні проблеми в стосунках з Олегом, вічні розбірки, претензії і обвинувачення, ніякої підтримки і допомоги. 

  Єдине що Олег робив це заробляв кошти аби прокормити сім’ю, багато що у нього не виходило так як потрібно, і вся його злість і не задоволення позначалися на дружині.

  А Ксенія, скільки іще вона зможе витримати на своїх ніжних жіночих плечах? На скільки її іще вистачить? Вона сама, як та малесенька дитинка потребувала аби її просто огорнули, взяли на ручки, захистили, підтримали, допомогли жити, та нажаль в реальності все було по іншому.

  Все чого вона так сильно прагнула і про що тихенько подумки мріяла закривши очі – це опинитися на безлюдному острові. Напевно саме тому, що іншого місця де панує спокій на землі немає.

  Це було не тому що вона не любила свого сина, навпаки вона віддавала йому всю себе і від цього не мала сил і була дуже виснажена. Діти потребують багато уваги і любові, вони не вміють віддати цю любов а лише брати. Ксенію це виснажувало її ресурси закінчувалися, вона хотіла просто аби її хтось огорнув і підтримав, та на цій битві вона була одна і вона просто хотіла спокою. 

  Вона знала що безлюдний острів по суті єдине місце на світі де її ніхто не чіпав би, вона так сильно хотіла заритися у той тепленький пісочок на березі океану і просто поспати. Вона мріяла про острів як  про останню надію побути з собою на одинці, де її ніхто не чіпатиме, не потребуватиме пояснень, де нікого не потрібно вчити і виховувати, де тобі ніхто не буде вказувати на твої недоліки, не осудить тебе, не зробить знову боляче, не повчатиме як правильно жити і ти більше ти не почуєш ні слова, ні звуку жодної людини, а саме головне там ти не відчуватимеш власну біль. 

  Саме про таке місце вона мріяла і закривши очі, вона часто уявляла себе на тому острові, хоча б на оду секундочку у вирі життєвої суєти, на тому місці якого їй так не вистачало... 

  Місце власного спокою, місце де врешті можна почути себе і відпочити душею, адже серед цього життєвого урагану це було не можливо і власна душа була десь подалі, в самому кінці, там куди не доходили руки і на чому завжди закінчувався час.

   Ксенія не могла прийняти свою вагітність, вона недавно лише народила, синочку і року не було і всі спогади про пологи і вся ця біль була ще такою близькою і свіжою, що навіть думати було боляче. І пологи це лише початок, саме легке це поява нового життя і якщо вона така важка, то можна лише уявити як воно далі. 

  А далі кожен день - це поле бою, потрібно виховати і виростити дитину з правильними цінностями, відношенням, поняттями, з люблячим і добрим серцем, навчити що таке добро а що таке зло і саме головне це познайомити маленьку людинку з неосяжним Господом, нашим Творцем. Перед Ксенею лежало зовсім не легке завдання, адже про виховання дітей вона мало що знала і давалося її це дуже важко та і сама вона була ще зовсім юною, щоб розказувати іще комусь як потрібно жити. Взагалі це було важко зробити, коли і сам не знаєш як це воно правильно жити, оскільки в тебе самої все не так як потрібно. А ще й так важко стало із сином, він став надто капризним і істеричним, для Ксенії це була просто катастрофа, як поводити себе, чому дитинка так змінилася, від тихої і спокійної до істеричної? Напевно просто такий період в дитини от і все. Але ж все потрібно прожити і перенести на собі, у своїй власній душі, у своєму серці, яке і так зранене і дуже болить.

  Від цього постійного тиску атмосфери навкруг власного життя Ксенія почувала себе дуже погано фізично і морально, вона була спустошена і виснажена, не встигала відновлювати свою енергію, а витрачала її дуже швидко. Все це збиралося наче великий сніжний клубок і в результаті вона не витримала і потрапила до лікарні із загрозою передчасних пологів.

  Побувши на одинці у тій жахливій лікарняній палаті, яка здавалася її п’ятизірковим готелем, Ксенія змогла там відпочити і прийти до тями. Не дивлячись на купу проблем і маніпуляцій з нею і дитиною, вона таки зуміла переосмислити багато речей, коли життя дитини було у загрозі, воно стало для неї найціннішим і найбажанішим. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше