Палітра часу

Глава 1

Я знову сиділа на балконі, закинувши ноги на перила і курила. Яка це сигарета за сьогоднішній день? Здається четверта або п’ята. Що ж - це ще не межа. У повітрі завис звичний запах олійних фарб і розчинників, він завжди заспокоював, а сьогодні був як сіль на рану. Телефон ожив стандартною мелодією та я не поворухнулась. Хобі у мене сьогодні таке – колекціонувати пропущені дзвінки. Проте абонент був невгамовний, то ж я здалась:

- Алло. – втомлено проговорила.

- Привіт, Машунь, куди ти пропала? -в голосі подруги відчувалися нотки щирого хвилювання. Була б Ді останнім стервом, мені було б у сто разів простіше, а так залишалось впиватись відчуттям огиди до себе.

- Подзвонила Елізабет, сама знаєш, у мене не нормований робочий графік. - ненавиджу обман! Тим більше коли ти говориш його близьким!

- Ти так вимориш себе! – у голосі подруги пролунало незадоволення.

- Ді, ну це ж моя робота. – і я б з радістю зараз повернулась у галерею до картин, клієнтів і вічного поспіху – додала подумки.

- Ох, тебе не переконаєш ... -подруга хотіла щось додати, коли раптом в трубці почувся ще один голос, на цей раз чоловічий. Слова не розібрати, але Діана кокетливо розсміялася і прошепотіла, що скоро прийде. Я здригнулася. Було відчуття, ніби на мене вилили відро холодної води

- Машунь ти слухаєш ?? Ауу.

- Так я тут. – прокашляла у відповідь

- Я повинна йти, Андрійко кличе. Ми збираємося в гості до його батьків. - я закрила очі і спробувала вгамувати емоції, поки Діана продовжувала говорити

- Але знаєш, нам неодмінно потрібно завтра зустрітися. Я стільки маю тобі розповісти. І про весілля варто поговорити. Я сподіваюся ти допоможеш мені в приготуванні, Марійко, я покладаюсь на твоє чуття і смак.

- Ді, я не впевнена, що .. - але подруга не дала закінчити.

- Марія Олегівна, відмови я не приймаю. Ти не можеш відмовити найщасливішій в світі нареченій! Все я побігла, давай завтра на обіді зустрінемося і про все поговоримо. Цілую.

У трубці пролунали гудки і я втомлено відкинулася на спинку крісла. От і поговорили.

Я намагалася переконати себе що все нормально. Що в цій божевільній ситуації нічого немає страшного. Ось тільки, кажуть, не варто чогось боятися, бо страхи мають здатність втілюватись у життя ... у мене був один страх - що я випадково зустріну Андрія в парку в компанії милої блондинки і світловолосим веселим малюком на руках. Це було неможливо, адже між нами майже 1.300 кілометрів. Але кілька місяців це було моїм найстрашнішим нічним кошмаром. А потім час зробив свою роботу - рани затягнулися, мене закрутило у вирі роботи, кавалерів і подорожей. Образ невдалого кохання був витіснений десь в потаємні куточки пам'яті. І ось тепер доля зіграла злий жарт - я не просто зустрічаю свою першу любов в компанії дружини, я братиму участь в організації його весілля, повинна сидіти за столом у сукні подружки нареченої і кричати «Гірко» коли він буде цілувати мою кращу подругу... Виявляється Земля кругла, а в долі геть погане почуття гумору!

 

МИНУЛЕ

Три з половиною років тому я була найщасливішою дівчиною у всьому світі. Я вчилась на 4 курсі факультету образотворчого мистецтва, працювала на дитячий журнал, де завжди були потрібні красиві малюнки і реально розуміла, що я маю все, що можна хотіти. А ще у мене був Він. Я ніколи не думала, що такі хлопці звертають увагу на таких як я - простих дівчат, які виберуть провести вечір в приємній компанії, замість гучної вечірки. А він, о, він був головним об'єктом мрій дівчат на юридичному. Високий, ставний, душа компанії, займався плаванням і просто неймовірно грав на саксофоні. Його сині очі притягували, як магніт і при кожній зустрічі я тонула в них.

Орлов Андрій міг похвалитися багатими батьками і дорогими речами, він жив у чотирьох кімнатній квартирі з видом на центр міста, їздив на дорогому автомобілі і мав усе найкраще. Однак, дивним чином, він ніколи не зазнавайся, завжди був щирим у відносинах із друзями і ніколи не хвалився грошима. Ми часто перетиналися, я чула розмови про нього, але не сприймала як потенційного хлопця. Та й Андрій не звертав на мене уваги. До одного вечора. Нас «офіційно» познайомив спільний друг на одному з квартирників - посиденьках з друзями і знайомими.

Вітя був гумористом, КВНщиком і місцевою зіркою. Мене хлопець вважав ледь не молодшою сестрою і поводив себе відповідно. Похід на квартирник я йому банально проспорила і відмовитись не вдалось. Компанія зібралась просто божевільна – художники і хореографи. Мене боліло горло від кількості пісень, які ми переспівали і живіт від сміху. У цей вечір Вітя і познайомив мене з Андрієм, котрий дещо запізнився. Темноволосий хлопець мило мені посміхнувся і пообіцяв бути захисником від цих диких художників. Я тільки засміялася і повідомила - що я одна з них.

  • Тоді мені варто триматись поруч з тобою для конспірації – і до пізньої ночі Орлов не відходив від мене.

За вечір ми зблизилися. Якось так вийшло, що ми більше говорили один з одним ніж з іншими. Виявилось, що ми любимо одинакові книжки і фільми, слухаємо схожу музику. Андрій був чудовим співрозмовником. Над ранок хлопець провів мене додому і ми попрощалися, домовившись зустрітися через два дні. І таки зустрілися. Через місяць ми офіційно вважалися парою, а ще через три, Андрій просто перевіз мої речі з гуртожитку в свою квартиру. Моєму щастю не було меж. Але чим більше щастя, тим більша ціна за нього.



Kate Sahaidachna

Відредаговано: 30.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись