Глава 7

У четвер я змучена ледь добралась додому. День видався пекельним – у галереї була запланована нова виставка та й Діана просто виводила мене дзвінками. Останні вдало ігнорувала вже другий день, але я розуміла, що вічно так тривати не могло. Крім того, вона була важлива для мене і я не хотіла втрачати подругу. От тільки і розмовляти з нею зараз я не могла, тим більше, коли всі розмови, так чи інакше, зводилися до одного – її весілля. Мені на ньому не місце, якось це не правильно, викривлено. Та й по чесному – я хвилювалась. Звичайно стосунки Орлова з Ді зайшли значно далеко ніж колись наші, але і Андрій виріс – чи не вчинить він так з подругою як колись зі мною? Чи маю я право втручатись у їхнє життя? Чи правильно змовчати? У голові була сотня питань, а от відповідей – катма. Мені, зрештою, зараз хотілося просто добратися до квартири, набрати повну ванну води з піною і просто розслабитися з вином і цікавою книжкою. Та ванну довелось відкласти – на порозі дому мене чекав гість. Незваний. Неочікуваний.

- Привіт, Марічко – я зупинилась, як вкопана, не в силах зробити і крок.

- Що ти тут робиш Андрій? Здається у тебе через кілька місяців весілля і ти зараз маєш бути біля нареченої. – хлопець втомлено видихнув і похитав головою. Я старалась не дивитися на нього і, взявши себе в руки? таки піднялась на ганок зупинившись навпроти нього.

- Давай ми просто поговоримо - прозвучало з гіркотою.

- Про що? Здається, я тобі все сказала коли ми прощалися!

- Вислухай мене. Це важливо! - я похитала головою. Ну от що він мені нового скаже? І навіщо бовтати оте болото минулого?!

- Єдине що зараз важливо – це твоє весілля з Діаною.

- То чому ти не залишилась проконтролювати чи гідний я твоєї подруги? Чому так малодушно втекла?

- Ти не гідний і мізинця Діани! – не стрималась я, а потім уже спокійніше додала:

- Але вона кохає тебе і я надіюся, що ти хоч трохи змінився, Андрій. Що подорослішав! Ті кілька днів, що я була в Києві дали мені надію! Я не маю жодного права руйнувати життя подруги!

- Маш, нам справді потрібно поговорити. Я спеціально пролетів стільки кілометрів щоб зустрітися з тобою. - хлопець говорив з примирливими нотками і я відчула, як починаю поступатися.

- Де ти був раніше, Андрій!? – ці слова вирвалися мимохідь і я пізно спохватилась.

- Я винен перед тобою. Мені шкода. Я розумію, що ти так і не змогла мене пробачити.

Я стільки гидкого хотіла йому наговорити. Куди він може запхати своє «шкода» і як він боляче мене вдарив. Як сильно я його кохала, а він просто потоптався на моїх почуттях. От тільки...це вже історія. Я стисла губи і відчинила двері. Ще раз подивилась на того, хто колись дарував мені відчуття всепоглинаючого наївного щастя. Хто так жорстоко погрався дурненькою закоханою дівчинкою. Якщо вже минуле, так безпардонно, увірвалось у мої двері, пора поставити усі крапки над "і"!

-Проходь. У тебе 15 хвилин!

Розмова затягнулась на годину. І Андрію справді було що сказати.

- Вибач мене, Маш – ми сиділи у вітальні, я на м’якому кріслі а хлопець розмістився на дивані. Він зчепив руки у замок і підпирав ними підборіддя, уважно дивлячись на мене.

- Ти приїхав заради вибачень? Що ж ти їх отримав – вибачаю. Давно вибачила.

- Але забути не змогла – це було не питання.

- Цього вимагати в мене ти не можеш!

- Я взагалі не маю права щось в тебе вимагати. Лиш дозволь мені все розповісти. – я милостиво махнула рукою. Ага «валяй» от тільки не впевнена, що твоя історія щось змінить.

АНДРІЙ

Ти мабуть пам’ятаєш, перед тим як все так закрутилося, я їздив в Одесу у справах. Мені подзвонила мама і просто вимагала щоб я приїхав. Вона пояснила ,що це стосується моєї нареченої. – Марія скривилась і закотила очі

- Не кривися, кажу ж , все не зовсім так. Я нічого тобі не сказав бо це була...не та тема одним словом. Але мабуть варто було все пояснити. Я дуже жалію, що не був чесним в той час з тобою. Це багато чого б змінило. Батьки справді знайшли для мене наречену, точніше вигідну для себе – Єва була дочкою маминої подруги. Вона довший час жила у Штатах, ми ніколи не бачилися. До одного моменту – наші батьки вирішили відкрити спільну справу. В обох сторін були вільні гроші і їх варто було кинути в обороти. Тож, ця ідея була просто геніальна. От тільки потрібні були гарантії, що ніхто нікого не кине і цими гарантіями мали виступити я і Єва. Тема стара як світ. Наші діти мали стати повноправними власниками бізнесу, а нам була вготоване безбідне життя. От тільки була одна проблема

- Я. – Маша спокійно дивилась на мене, наче її мало хвилювала тема розмови. Я вдивлявся у її риси і.. не впізнавав. Вона змінилась. Коли ми розставалися, це була щира наївна дівчина, яка дико боялась грому, але обожнювала звук і запах дощу. Вона могла до ранку сидіти і малювати і я завжди дивувався, де в її голівці беруться такі сюжети, і як їй вдається, так реалістично, перенести їх на мольберт. А тепер, тепер - це самодостатня жінка, яка знає собі ціну і не дозволить нікому перейти їй дорогу. І причиною цих разючих змін був я.