Палітра часу

Глава 18

Глава 19

Другий раз я опритомніла у тому ж підвалі. Спробувала поворухнутись, але тіло нещадно боліло і затекло. З горла вирвався стогін і мені під ніс сунули стакан води.

- Привіт, пташко. - Гофман провів рукою по моєму обличчі і я відсахнулась від його ласки. Чоловік лише розреготався.

- У Веллера завжди був хороший смак. Ти вибач, за моїх хлопців, вони погано зрозуміли наказ.

- А який він був?

- Скласти тобі компанію.

- А тепер ти вирішив взяти ці обов'язки на себе. - кинула на чоловіка повний ненависті погляд.

- От бачиш, ми вже на "ти". Скоро станемо близькими... друзями.

У мене мороз по шкірі побіг від цих слів.

- Звернення на "Ви" означає повагу. - виплюнула в обличчя Гофману, але у відповідь лише сміх.

- Ти така бойова, бо надієшся, що Веллер врятує тебе. От тільки йому зараз не до тебе. Як думаєш, що він вибере - чергову дівку, чи тендер, до якого готувався всі ці роки і який виведе компанію на новий рівень.

- То навіщо мене викрадати? Якщо я лише "чергова дівка" і Кріс вибере тендер? - я скептично підняла брови і спробувала усміхатись, попри біль в губі. Гофман лише "цокнув" губами.

- Це попередження. Якщо не відступиться, далі буде гірше. Нехай позлиться, йому корисно.

- Любите тягнути тигра за вуса?

- Той кого ти вважаєш за тигра, не більше ніж домашній кіт.

- Він знайде мене!

- Навіть якщо так, інше питання коли? - неприємний сміх різав нерви.

- Навіщо ти це мені говориш?

- Люблю розбивати ілюзії, пташко. Я ж бачив як ти його любиш. - всього мить і ось Гофман лежить на мені притискаючи своєю вагою до матрацу і шепоче на вухо:

- Веллер не заслуговує на любов бо і сам не вміє любити! А ти через нього застрягла у цьому підвалі. Правда, добре, що в тебе така приємна компанія. - слизький язик провів стежку від вуха до ключиць залишаючи мокрий слід від слини. Я вкотре спробувала вирватись, але Гофман відпустив мене сам.

- У мене зараз мало часу, але зовсім скоро ми продовжимо, пташеня.

Іржавий замок проскрипів закриваючи мене наодинці в сирому підвалі. Гарячі сльози розмазували бруд по щоках, а я не витримала і голосно закричала. Було наплювати, нехай чують, нехай! До біса їх!

 

Адам приїхав до Кріса ближче до вечора. Кріс одразу зрозумів, по його виразу обличчя, що новин нема.

- Ми обшукали всі приміщення Дрейка і Гофмана, нічого.

- Привези адвоката, нехай візьме всі документи по тендері.

- Вони ж цього і добиваються - щоб ти зняв свою кандидатуру. - Адам вражено дивився на Веллера.

- Тоді, вони перемогли. Тендерів буде ще багато, Марі - одна! Це я втягнув її у це, хоча обіцяв захистити!

- Кріс...

- Ти чув що я сказав! - здавалось Кріс готовий втретє вдарити начальника безпеки.

- Та послухай ти! Де гарантії, що Гофман поверне Марі? Що вона взагалі досі жива!

- Адам!

- Включи мізки, Веллер! Марі - свідок! Це квиток в один кінець!

Кріс безсило опустився в крісло схиливши голову на руки.

- Не може Дрейк опуститись до такого.

- А Гофман?! Ти чудово знаєш його методи!

- Куди я її втягнув!?

- Дай мені ще трохи часу, я знайду її. Клянусь!

 

Не знаю скільки часу пройшло, коли один із недавніх "охоронців" приніс воду та кілька бутербродів. Під його поглядом мені хотілось сховатись.

- Думаєш, скоро вибратись звідси? - крива усмішка зробила його обличчя ще страшнішим. - Хто ж тебе відпустить, щоб одразу побігла до поліції!? Ти зникнеш, лялечко, але перед тим...

- Ганс! - голос його колеги змусив охоронця замовкнути.

Чоловік одразу став серйозним і швидко вийшов з моєї камери, перед тим підморгнувши на прощання.

Мені здавалось я божеволію у цьому підвалі. Сльози давно закінчились, мені хотілось вити, кричати. Я трясла клямкою в надії відкрити двері, розуміючи що це марно. Здирала в кров пальці намагаючи відламати хоч щось від ліжка для самозахисту, а потім безсило падала на брудну підлогу не зважаючи ні на холод ні на сусідство щурів.

Я розуміла - Ганс правий, я - свідок, як тільки Кріс підпише документи на відмову від тендеру - я не жилець. Якщо він звичайно їх підпише! Дурні думки виводили мене. У всіх випадках для мене все закінчиться сумно. Єдина надія Крістофер мене знайде. Скільки часу пройшло, як я тут? Чи хлопець зрозумів, що мене викрали? Скоріш за все Гофман, або його бос вийшли на зв'язок. Скільки шансів у мене? Погляд впав на посуд з їжею, але пластикова пляшка з водою і така ж тарілка явно не підходили для самооборони, навіть для того, щоб скоротити ці знущання вони не підійдуть! Бо якщо я маю померти у цьому страшному місці, то точно не зневаженою! Чи хватить мені сили...?

Від втоми і стресу я провалилась у сон, мені снились рідні Карпати, голубе небо України, передзвін дзвіночків на шиях овець на полонинах. Вівчар, який простягав букет гірських квітів...його очі були насиченого зеленого кольору, а губи шептали:

-Марі....

Я не орієнтувалась у часі, він тягнувся наче резина. Кілька разів приходив Гофман, я лише відмовчувалась і не піддавалась провокаціям. Він говорив одне і те ж - я Крісу не потрібна, інакше чому він досі мене не знайшов? Що зовсім скоро фінал тендеру, а Веллер досі бере в ньому участь.... Що мені варто бути ніжнішою з ним, Гофманом, бо тоді у мене є шанс...

- Гофман, навіть якщо Кріс не прийде по мене. Нехай він виграє цей тендер! Він, а не ти і твій божевільний шеф! Ідіть до чорта!

- Ми вже там, а ти разом з нами, пташко!

Двері голосно гримнули за його спиною, а я вкотре розплакалась.

Схоже, чоловік мав рацію, бо я досі у цьому підвалі, а значить Кріс не поспішає мене шукати.



Kate Sahaidachna

Відредаговано: 30.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись