Палітра часу

Глава 21

День перельоту у Відень наступив не очікувано, близько обіду ми приземлились у аеропорт «Швехат», добрались на орендованій машині з шофером до  Konig von Ungarn – найстарішого готелю у місті.

Невелика жовта будівля ідеально вписувалась у стародавні й ансамбль центральної площі міста, від неї віяло затишком а не пафосом і шиком.

Та й розташування було ідеальним – за кілька хвилин можна було дійти до головної церкви міста – Собору св. Штефана, а за хвилин десять до Гобурга. Та екскурсію ми залишили на вечірній час, вирішивши трішки відпочити з дороги.

Відень палав у нічній ілюмінації, я ходила з відкритим ротом крутячи по всіх боках головою. Одразу з готелю Кріс повів мене на екскурсію містом, та не просту, хлопець замовив карету. Реальну відкриту карету з 2 білосніжних коней що провезла нас всією центральною частиною міста. Я відчула себе імператрицею Сісі не менше! Ми зайшли з’їсти справжні торт Захер і Кріс купив мені пакетик улюблених солодощів імператриці Єлизавети Баварської – зацукровані квіти фіалок. Смакота ще та! Маленькі крамниці вабили яскраво вбраними вітринами. Стародавня помпезна архітектура вражала величчю, а запах кави просто зводив з розуму. Кріс добре знав місто. Від площі Марії Терезії ми перейшли на територію Гобургу – резиденції імператорів. Зараз тут засідали члени правління та президент, споруда дивувала поєднанням різних стилів . Кожен імператор з початком правління добудовував нове крило. А ще на Хельденплац мене найбільше вразила статуя вершника на коні, точніше той факт що кінь був зображений стоячи на 2 задніх ногах, наче збираючись стрибнути. Тобто масивна конструкція трималась лише на ногах тварини. Кріс побачив моє зацікавлення

- Це пам’ятник ерцгерцогу Карлу, його будували 7 років, а коли відкрили скульптора почали критикувати – адже всі боялись що при поганій погоді, сильному вітрі багатотонна конструкція просто впаде, бо не має 3 точки опори. Спочатку скульптор Фернкорн запевняв усіх що він зробив добрі розрахунки, але думка громадськості була незмінна, зрештою це призвело до загострення у митця психічного розладу і він згодом помер. Як бачиш розрахунки справді були правильними , скульптура досі стоїть тут.

-Сумна історія.

-Скоріше повчальна, завжди потрібно вірити в себе, навіть якщо сумніваються всі!

Ми прогулялись Гобургом і через територію Volks garden перейшли до Національного театру та до Ратуші. В останню я просто закохалась: велична споруда у готичному стилі перехоплювала подих

- Шпиль має 92 метри, це найвища споруда. Австрійці схитрили і щоб додати зросту споруді спроектували на вершку шпилю статую «Ратхаусман», яка і додала потрібні 3,4 метра.

Взагалі Кріс міг вести справжні екскурсії, бо здавалось він знає все – від імен австрійських імператорів до їх улюбленої їжі, від відомих митців до історії створення кожної будівлі.

- Я мріяв колись стати істориком, загадки минулого завжди приваблювали мене. Але потім я зрозумів що творячи майбутнє можна домогтися більшого.

Коли ми повернулись у готель починало світати. Ми прогуляли майже всю ніч!

 

До походу в оперу залишався ще цілий день, в який я була присвячена сама собі – у Крістофера були справді по роботі. Щоб мені було зручніше пересуватись містом, хлопець найняв шофера, не звертаючи увагу на мою відмову, та згодом я зрозуміла на скільки маю бути вдячна Крісу за таку послугу. Місто було незнайоме, мені було важко зорієнтуватись, а от відвідати ряд музеїв і виставок кортіло. Як би не Ганс – шофер я мабуть і половини всього не побачила, та й заблукала б точно. Уже під вечір, повернувшись у готель я без сили впала на ліжко з одною думкою – відпочити, я вже направилась у ванну коли у двері постукали – молодий швейцар у фірмовому вбранні приніс конверт і букет соняшників.  На відкритці акуратним почерком Кріса було виведено: «З нетерпінням чекатиму тебе о 22:00  у ресторані «Clementine», ми так і не відсвяткували приїзд у Відень.»

Годинник на стіні підказував що у мене залишилось ще годинка - півтори тож я поспішила у ванну.

Ресторан вразив мене з першого погляду, він більше нагадував оранжерею – високі рослини різних видів виблискували у світлі ламп, скляні стіни і дах додавали місту якоїсь містики і вражали з першого погляду. У центрі залу стояв лише один столик, за яким мене уже чекав Кріс. Хлопець зміряв мене таким палким поглядом, що коліна підгинались. На щастя, він допоміг мені сісти обдарувавши компліментами. Щоки палали від рум’янцю, що ніяк не сходив, під поглядами Крістофера. Я знала, що виглядаю неймовірно, у тому самому “грішному» платті, яке змусила мене купити Елізабет, але все одно відчувала себе не в своїй тарілці у такому шикарному закладі. Не привична я до такого.

Проте Кріс зробив усе можливе щоб вечір пройшов на «ура». Уже під кінець, коли нам подали десерт я ледь не луснула, але не змогла стриматись і не скуштувати Гугельхупф.

-Приїду додому і почну бігати зранку, щоб скинути усі ці калорії . – сказала я облизуючи ложку від пирога.

-Пропоную разом бігати зранку

- Чудова ідея, от тільки тобі доведеться прокидатись о п’ятій ранку, щоб доїхати до мене, пробігтись і встигнути на роботу.



Kate Sahaidachna

Відредаговано: 30.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись