Підкори мене

Глава 4. Слабкість

Глава 4. Слабкість

 

«Ви можете закрити очі на речі, які ви не хочете бачити, але ви не можете закрити своє серце на речі, які ви не хочете відчувати.»

 Честер Беннингтон

 

***

Яніна

Прямую в кабінет чоловіка, який зіпсував мені все життя. Руки трясуться, серце вискакує з грудей, та я від свого рішення уже не відступлю. Я не хочу бути білою вороною, щоб потім про мене хтозна що говорили. Я не маю отримувати зарплатню більшу, ніж у моїх колег, що працюють офіційно.

Перед його дверима, схопивши ручку, зупинилася. Сумніви не дають мені спокою. Я не хочу його бачити… бо знову перед очима буде та ніч і мої розбиті мрії… то, може, піти? І сидіти мовчки? 

Все ж не погано, що маю таку високу заробітну плату. Я можу заплатити за житло та не брати гроші у батьків. Хочу самостійного життя – маю. Звісно, батьки кидають мені на картку щомісяця, але я ні копійки звідти не взяла. Хочу спробувати, як це – жити самій та ні від кого не залежати? Поки що отримувалося. Але виявляється, що все ж таки залежна… від нього… О, Боже, чим більше буду сумніватися, тим гірше буде.

Натиснула на ручку та увійшла. Владислав так і стояв, дивлячись у вікно. Отже, то він був… я його бачила, коли стояла на світлофорі. Чоловік повернувся обличчям до мене, почувши, що в кабінет хтось зайшов. Ліва щока поцарапана і вже почервонілі сліди від шипів троянд яскраво проявили себе. Так хочеться зараз підійти до нього та погладити його щоку, зняти фізичний біль… Та я прийшла з іншою метою! 

– Яніно Олександрівно, яка честь, що ви до мене завітали, – шкіриться на всі тридцять два.

– Владиславе Сергійовичу, – прочистила горло, бо щось там клубочок нервів застряг несподівано, – я у справі, – більш впевненіше сказала та зачинила за собою двері.

– Не сумніваюся, – розвів руками.

– Скажіть, будь ласка, з чим пов'язано нарахування заробітної плати? – питаю, але так і стою біля дверей, боячись пройти трохи далі.

Хвилює він мене… і тоді хвилював, і навіть зараз. Не можу поворухнутися, так і застрягла на місці.

– Це питання не до мене. Зверніться до бухгалтерії, – сказав, не дивлячись на мене, та сів за стіл. 

Почав гортати якісь папери, щоб справити враження заклопотаного керівника компанії, проте це здавалося мені удаваною поведінкою.

– Я зверталася. І мені там повідомили, що має бути не така, як у мене є, – виявляю своє невдоволення.

– Вам мало? – запитав, піднявши сірі очі на мене. 

Чому я в них зараз бачу сум і біль? Чому мені взагалі є якесь діло до його почуттів?

– Що!? Ні! – вигукнула.

– То що тоді? – втомлено запитує.

– Чому в мене заробітна плата вища, ніж потрібно? – поставила конкретне запитання.

Владислав усміхнувся кутиком губ, нічого не сказавши. Відсунув свої папери в сторону, піднявся з місця та прямує до мене. Ой, ні! Сиди там і не рухайся! Сиди, бо тільки гірше зробиш...

– Тобто? – питає та продовжує усміхатися й наближатися до мене. 

Я вже починаю тремтіти з кожним сантиметром наближення чоловіка. Мій внутрішній голос кричить: «Тікай! Ти не зможеш йому протистояти!», а серце говорить: «Залишся, ти ж сама цього хочеш». І тільки ноги мої, наче вкопані в підлогу, стоять, а мозок хоче протистояти чоловіку.

– Я маю на увазі, що практиканту менше повинні платити.

– Можливо, – здвигує плечима. – Але це моя компанія. Хочу вам більше платити – плачу. У вас проекти високої якості, – потер своєю рукою підборіддя, – маємо хороших замовників. Тому вважайте це бонусом до заробітної плати, або ж премією, – ох, як гарно викрутився та знайшов виправдання своїй небаченій поведінці.

Чесно, мені немає чого більше сказати. Просто дар мови втратила! Хотіла б протестувати, адже він мене просто завалює грошима, прагнучи завоювати моє серце… вибачитися таким чином за свою підлу поведінку семирічної давності. Та моє пробачення йому буде дорого коштувати! І про гроші тут не йдеться.

– Мені твої гроші не потрібні, – кажу, різко перейшовши на «ти». – Я хочу отримувати зарплатню, яка прописана в договорі.

– За договором ти й отримуєш таку заробітну плату, що там прописана, – здвинув плечима, наче все просто і проблеми немає.

Ну ні… Та це просто небачено! А що буде, коли всі колеги дізнаються? Будуть же всі говорити про те, що він до мене небайдужий, тому й отримую таку платню. А людям рота не закриєш.

Владислав наближається до мене ще ближче, а я віддаляюся, як сіра налякана мишка. Вперлася у стіну… чорт… і куди далі? Його важка енергетика мене просто зараз уб'є… Це я на людях смілива та божевільна перед ним і можу утнути будь-яку дурницю. Наодинці з чоловіком я млію та перетворююсь у желе. Він – моя слабкість… і тоді був, і зараз.

Владислав притиснув мене своїм тілом до стіни та прошепотів на вухо:

– Яніно, коли ти вже мені пробачиш? 

Я намагаюся не дивитись на нього. Опустила погляд на підлогу, та він підійняв моє підборіддя рукою, і мимоволі мої очі зупинилися навпроти його.



Рина Мир

Відредаговано: 14.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись