Персонаж

Глава 3

Уривок з щоденника.

«Уже давно я здогадався, що майже всі люди навкруги – просто пустоголові манекени. Вони ходять туди-сюди, щось там собі лепечуть, роблять вигляд, ніби радіють, або сваряться. Насправді ж, не мають ні мозку, ні душі. Мене скрізь оточує бутафорія. Все через те, що покидьок не продумав історію, характери інших людей. Вони не мають значення для роману. Покидьку потрібний тільки я, та ще пара-трійко персонажів, з якими щоденно стикаюся, на кшталт начальника – Сидоренка, що прийняв мене на роботу, і напарника Володимировича, який працює в другу зміну.

Попасти б у світ, де живе Плющ! Там всі люди справжні. Можна з кимось поговорити. І не було б такого відчуття, що живеш у курятнику. Намовити б Володимировича, та того клятого бізнесмена проти покидька. Розказати б їм усю правду. Все ж таки вони такі ж персонажі, як і я, і ні в чому не винні. Та сумніваюся, що мені повірять. Тим паче, зараз потрібно бути дуже обережним. Якщо Плющ помітить знову щось не те, а відверта розмова такого плану обов’язково спливе у тексті, то з переляку може миттю прикінчити мене».

 

Наступним пунктом у розслідуванні, було відвідування взуттєвої майстерні, де працював Григорій. Адресу підказав Ромич, взявши з мене слово, що коли я напишу про все це книгу, поділюся з ним гонораром. Звісно я пообіцяв. Як пообіцяв і Майї Адольфівні прийти на читання, в обмін на можливість познайомитися з книгою Валентина Плюща.

- На роботу? – перепитав кремезний дядько в чорному фартусі. – Це не до мене. Це до начальника. Якщо хочеш, я тобі дам його телефон. Подзвони, домовся про зустріч. Десь навчався взуття лагодити?

- В Педуніверситеті, - ляпнув я.

- Що?!

- Кажу, вчився в педагогічному, на філфаці. Хотів бути вчителем мови та літератури. Але зрозумів, що не потягну навчання. А якщо б і довчився... Далі що? Зарплата – копійки.

- Думаєш, тут більша?

- Та хоч нерви в порядку. А то з дітьми повіситися можна!

- Ну, не скажи... Працював тут один, в протилежну зміну. Перерізав горлянку собі. А ти кажеш, нерви.

- Хворий?

- Ще й як хворий! Нещодавно прийшов у свій вихідний день, і давай мені по вухах їздити. Казав що всі ми – персонажі книги! Уявляєш? Каже: я знайшов лазівку, як можна потрапити до паралельного, справжнього світу, де живе письменник, що нас всіх створив. Вмовляв мене піти з ним і прикінчити того автора, доки він не прикінчив нас.

- Ого!

- Та головне - не скажеш, що псих. Нормальний з виду хлопець, з роботою справлявся дуже добре. Якщо потрібно, без питань, міг підмінити мене. Сам розумієш, коли вранці дуже зле…

- Буває.

- Григорій, так його звали, вважав, що тепер, коли він все це мені розповів, письменник захоче вбити його. Кому, мовляв, сподобалося б, що його персонаж вийшов з-під контролю? І от через пару днів, його дійсно не стало. Вранці не вийшов на роботу, а ввечері вкоротив собі віку.

- Дуже цікава історія.

- Не те слово.

- Ну я пішов. Поспішаю трохи.

- Зачекай, а як же телефон начальника? Не будеш записувати?

- Напевно, іншим разом.

- Та не бійся ти, - посміхнувся дядько, - це не заразне. Я так думаю…

 

По дорозі додому, я вирішив обміркувати отриману інформацію. Коли сів у маршрутку, то одразу занурився у дивний стан, щось на зразок трансу. Хоча мої очі дивилися у вікно, вони не бачили величезних труб доменних печей, грандіозних будівель фабрик, що видмухували з себе стовбури білого токсичного диму, авторинку, вокзалу та інших романтичних пейзажів Кривого Рогу. Переді мною маячили Валентин Плющ та Григорій.

Був уже надзвичайним полегшенням той факт, що письменник, якого так боявся і ненавидів самогубець, це реальна людина. Якщо існують його книжки, то він не являється витвором уяви, наслідком психічного розладу. Хоча навіть бібліотекарка Майя Адольфівна ніколи його не бачила, і майже нічого про нього не знає. Оповідання, вірші, романи, але не вік, зовнішність, особисте життя, місце проживання. Літературна гордість нашого міста, і на тому все.

З іншого боку, якщо Плющ – реальна людина, то справа стає тільки складнішою. Будь по іншому – розслідувати було б нічого. Все просто: хлопець «тронувся», і в наслідок того стану, який він описував у своєму щоденнику, покінчив із собою. Але якщо не все так просто, потрібно вияснити, яким був зв'язок між цими двома особами. Як саме причетний Валентин Плющ до смерті Григорія. Адже немає диму буз вогню. І тут необхідно знати тільки, відношення, пряме чи ні, має письменник до перерізаного в супермаркеті горла.

Я забагато думав про цю справу. На лекціях був неуважним, і навіть зараз, по дорозі додому, роздуми не відступали ні на мить. Можливо, підсвідомість дуже хотіла допомогти мені, що схоже з історією про Мендєлєєва та Періодичну систему елементів. Я також побачив сон. Раптовий та несподіваний, як і першого разу. Дуже правдоподібний, і дуже дивний.

Кінець листопада. Спочатку йшов дощ, потім - мокрий сніг. Від нього на змоченій дощем траві час від часу утворювалися жалюгідні білі острівки, які швидко танули, наводнюючи і без того вогку болотисту землю.



Сергей Величко

Відредаговано: 13.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись