Плетіння Світів

Розмір шрифту: - +

1.Маг

–  Стали в ряд! Негайно! Списи вперед! Залпи арбалетів! Стріляйте скільки можливо! – Вершник гнав коня перед залишками армії, яка ще утримувала Останню Надію. – Мечі наголо!

   Ліндал зірвався в холодному поті, його рот був відкритий в німому крику. "Це просто дурний сон!" – твердив хлопець сам собі.
В двері почувся тихий стук.

–  Хто там?

   Двері відчинилися і в нічній пітьмі він побачив лиш силует стрункої жінки. Вона підійшла до ліжка в своїй чорній мантії і поклала долоню на чоло свому учню.

–  Голова сильно болить?

–  А, що? – Тільки зараз він відчув страшний
головний біль – Вибачте, я вас розбудив.

–  Я ще не спала. Кошмар?

–  Швидче…
    Його перебили губи Діани, які ніжно торкнулись його губ і він мимо волі відповів їм взаємністю. Губи жінки розірвали солодкий поцілунок і руки штовхнули його на ліжко. Діана лягла на молоде тіло, кусаючи його голодні губи, дражнячи і збуджуючи бажання парубочого тіла. 
   
  Перед вершниками, брудними від дороги, розлігся морем життя табір величезної імперської армії. До володіючих силою, виїхав вершник в червоному плащі і пластинчастому нагруднику з масивними наплічниками.

–  Генерал Діана Іссарам, і… – Чолов'яга з гладко вибритим лицем з намішкую глянув на Ліндала.

–  Лейтенант Ліндал Вулканічний.

–  О, невже до нас прибув лорд Мертвого Вулкану ? Та неважливо.

_______________________________

     «Ну, що поробиш, люди не люблять не таких як вони: багатших і розумніших. Трішки не люблять чаклунів і жерців, ті: «Два чоботи пара», а от ненавидять монстрів і так званих «переселенців», ну, або виродків, недолюдів і звісно таких собі магів.»

Архі-маг Діана Іссарам

-  Так, ну все, або коня треба міняти, або осісти десь між людьми на місяць, другий, бо він справді насміхається – кінь наче читаючи його думки, заіржав – ну все…

  Ліндал Вулканічній – молодчий син покійного лорда Байсаха, і другий спадкоємець земель. В шість років був відданий батьком в школу сили, яка знаходиться біля Зубчастого лісу. В девятнадцять хлопець її закінчив з відзнакою «Маг», і був направлений в учні Архі-магічці Діані Іссарам, яка проживає в сімейному маєтку, на сході Імперії.

   Дорога звивалась змією по рівнинах західних земель. В далині виднілось місто Кукурудза, а за ним буде Мертвий Вулкан – рідний дім Ліндала, його старшого брата і молодшої сестри. Юний маг роздумував, уявляв якими вони могли стати (листи не приходять і не виходять з Зубчатого лісу). Він трохи боявся зустрічі, адже в останнє він бачив брата, коли той в садку бігав з Анною і Нелі, з дому Лютокабани (вихованки його матері) і грали в поцілунки, а маленька Лілія ще не вміла говорити. Сильно задумавшись, він покинув ці реалії буття і відлетів далеко, лиш йому відому куди, а коли повернувся то з розумів, що вже мало не виїхав з Кукурудзи. Ліндал глядів на дерев’яні багатоповерхові будівлі і шукав таверну чи кабак, де його прийняли б на ніч, а як загально відомо то магів не сильно шанують. «Білий Дракон» чи «Чорний Лось» ось дві таверни які він знайшов. До «Білого Дракона» було ближче тому він відправився саме туди.

-  Доброго вечора. – мовив він до пузатого кабачника – Мені б переночувати.

-  Місць немає! – Критично оглянувши сіру мантію мага, констатував той.

-  А якщо подумати? – Ліндал дістав з рукава мантії золоту піастру і поклав на стіл. Потім усміхаючись глянув на чоловіка блідо зеленими очима.

-  Звісно ж пане, ще щось бажаєте? Якщо захочете я можу відправити до вас одну милу дівчину, щоб прикрасити вам цей вечір і щоб ви відпочили від дороги.

-  Принеси вареної на пару картоплі… – він задумався – штук десять і трохи масла в окремому блюдці, а ще пляшку кращого вина.

-  О, в нас є чудове ельфійське вино з неймовірними прянощами і…

-  Я мав на увазі найміцнішого, і плював я на смак. А з самого ранку нехай принесуть гарячої води і стакан, і ту дівчину пришлеш якщо зможеш. І не всі жреці Талінара хто в сірій мантії.

-  Тоді дозволите дізнатись хто ви?

-  Чародій.

   Його поселили в простору кімнату на третьому поверсі, з балконом, з якого відкривався прекрасний вигляд в… в вікно протилежного готелю. Коли він підійшов туди, то побачив як переодягалась жінка і одразу відійшов. Відстань між кабаками була така мала, що якби та жінка відкрила вікно, то Ліндал з легкістю переступив би з балкону на вікно і вліз в нього. Картоплю і  вино принесли молода на пів-ельфійка років ста, і звична симпатична дівчина років двадцяти. Картопля на пару і шматочки масла задовільнили голодний живіт, який останній місяць тільки те і їв, що хліб найчастіше черствий, і сушене м'ясо або рибу. А вино мало гіркий присмак, але било в голову краще гномської горілки, тому Ліндал заснув п’янющий. Ранок його здивував відсутністю головної болі і паршивого смаку в роті, але від сушняку його таки не позбавив. В годині сьомі він прокинувся, і, одягнувшись, надав розпорядження черговому, принести гарячої води. Ліндал помився і був готовий відправлятись в дорогу, коли згадав, що забув віддати розпорядження щодо коня, але приємно здивувався коли зайшовши в стайню, і побачив як Таліхаса вимитого, чистого й розчесаного напуває молодий хлопець років дев’яти, з густою шевелюрою, чорними очима і добродушною усмішкою, гладить його.

-  Це тобі кабачник розпорядження дав? – Запитав він, підходячи до юного конюха.

-  Ні, майстре. Я сам, просто кінь був таким красивим, що я сам захотів… Поки хазяїн не бачить. –«Раб значить» - подумав маг. А той, зрозумівши опустив очі.

-  Покажи долоні – той показав і щиро здивувався, коли маг поклав на них мішечок з дзвінкими металами. Хлопчик широко відкрив очі і не знав, що сказати. – Доки я не приїду ти повинен сховати їх і не потратити жодної і не відкрити мішечка тоді ти отримаєш від мене істинний дар. – Він поклав долоню на голову рослого хлопця. – Ти зрозумів?



Геліогабал

#625 в Фентезі

У тексті є: фентезі

Відредаговано: 22.11.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись