По цей бік Лісу

11

Не прийме його, не хоче. Сидить навпроти, душу виймає, лютується. То їй можна, а йому зась. Що вона хотіла побачити? Він не може перетворитися на кошеня беззубе тільки тому, що вона того хоче. Він навіть в Каффі не все до ладу довів, бо скучив. Залишив загін своїх вояк на теренах Гаави, щоб таки зловити тих розбійників і заспокоїти торговців, які не дуже й то бунтували. Яред притис повіреного, він почав недолуго викручуватися, а тоді зізнався, що йому прийшов наказ від Креда створити заколот між торговцями. У нього вийшло погано, а Кред своєї мети досягнув. Розділив Яреда та Елен, але армію не встиг перетягти, Сезон врожаю ще не закінчився.

         Від кожної звісточки, присланої Самардаком він скаженів. Набирався люті, бо вона давала йому сили бути наполегливим, покарати усіх, хто посмів хоча б косо глянути на його цінність, натомість отримав незворушність у відповідь. Вона не розуміє у що вплуталася. Досі не розуміє, або не хоче. Вважає, все можна залагодити мирно, а він знав, що цього шляху не існує. Незабаром підтягнеться армія. Фактично вона служить Кредові, але насправді вояки віддані йому. Не всі. Яред дивився на речі реально. Він знав, коли відмовиться від виконання обов’язків полководця і подасться до Каффи, більша частина армії подасться за ним. А це означало розкол в суспільстві, виникнення двох фронтів з різними переконаннями. Тоді брат піде на брата, найближчі стануть ворогами, царство розколеться на своїх і чужих. Кредові до цього байдуже, аби вино лилось рікою та вчасно під’їжджали каравани з новими рабинями. Божевільний виродок не полишає надії, що котрась подарує йому бажаного нащадка.

         Яред надсильно стиснув ніжку срібного келиха, пригадуючи звістку, в якій Самардак описував спроби Креда завоювати Елен. П’яниця нещасний, у якого стоїть тільки під впливом дурману! Як хотілося відкрутити його набряклу пику. Яред зціпив зуби, поглянув на Елен. Зверхня та холодна. Поряд сидить Фолк, який зло кліпає на нього. Ще один поборник її правоти. Солл йому вже сумління вправляв на потрібне місце, але Яред виявився до повчань невразливий. Він захищає своє як уміє. Вона мусить приймати його з усіма тельбухами.

         Поряд підсунулася танцівниця, яка наповнила його келих вином, звабливо посміхалася, стріляла майстерно підведеними очима, в яких жевріло бажання. Кредова підстилка. Всі вони вважають, що Яред повернувся після подорожі з-за Великого Лісу такий як був, тільки меч Талка приніс. Зараз мав би напитися до безпам’яті, вхопити спокусницю, заволокти в темний куток і взяти своє. Не міг. Погляд несвідомо затримався на Елен. Її хотів. Тілом і душею. Очі без кольору відповіли йому відстороненими барвами безнадії. Що вони від нього хотіли? Чому свердлять суворо? Він не інакший, такий же, просто іноді обставини змушують бути, а не прикидатися. Вона незабаром це зрозуміє.

***

         Він не прийшов до неї вночі, і наступного ранку, тому вечеря в бенкетному залі минула без неї, а ранок наступного дня виявився доволі цікавим на події. Самардак продовжував за нею наглядати, проте цього разу десь затримався, чим Елен негайно скористалася. Тим паче, Сарду постійно з нею. А про ображеного самолюбця вона намагалася не думати, принаймні намагалася це робити. Виходило погано, але Елен старалася.

         Вирішила вийти за межі крила і помилуватися внутрішнім двориком, котрий втопав у квітах, приваблював маленьких пташечок та метеликів, життя яких було надзвичайно коротким. Чогось нагадувала собі того метелика – тягнеться до краси у місці, переповненого скверною. На своєму шляху зустрічала лиш втомлених служників, що не підіймали на неї очі. Тупили погляд донизу, немов за нього могли бути покараними.  Як це місце їй остогидло!

         У дворику вона віддавалася невеселим думкам на самоті. Палац ще спав після бурхливих вечірніх гулянок. Ближче до обіду заворушиться. До того часу повернеться у своє крило. Золота клітка, без права бути собою, без права бути необачною. Лиш отут подобалося, в тиші, на самоті, де не хлюпали чужі емоції, не облапували чужі погляди. Якби не хотілося затриматися у цьому чарівному місці, проте зовсім не бажала зустрітися з несподіванкою, яка могла тут її наздогнати. Та й, напевно, Самардак вже зі сліду збився, вишукуючи її. Зараз ґвалт підніме, а воно їй треба.

         Вона й Сарду поверталися до себе, коли зустріли знайому групку маленьких задавак, які чомусь прокинулися раніше від інших. Як не щастить, то не щастить.

- О, наша таємнича гостя! – вигукнув найсміливіший, а вся братва пришелепувато захмикала.

От, телепні! Елен продовжувала свою ходу, Сарду спокійно ступав поряд. Негоже зачіпати дітей, якими б розпусними вони не були. Її нога ступила на прохолодний блискучий мармур сходів, що вели на другий поверх. Прекрасний камінь милував око неймовірними візерунками, вабив прохолодою і ховався вгорі витягнутими сходинками. Елен знову зловила себе на думці, дивуючись,  як в одному місці може поєднуватися краса людської майстерності і огидність людської натури.

Цей ранок став початком кінця. Захмелілі та розбурхані нічними походеньками юнаки підбили найхоробрішого з них на вчинок вартий справжнього чоловіка, на їхню думку. Однин з них, той що гукав до Елен, підбіг ззаду та смикнув Сарду за хвоста, геть не задумавшись, які наслідки це для нього матиме.

Озвірілий друг кинувся на кривдника, повалив його на спину та зчепив пащу на горлі. Хлопець почав хрипіти, намагався щось викрикнути, натомість вийшло недолуге булькання. Його побратими заповзялися витягати друга з-під здоровенної собацюри, але утробне гарчання та вирячені баньки поваленого, зупинили їхній запал. Елен так і завмерла на сходинках, величаво споглядаючи цю картину. Шмарклята недорозвиненні. Схоже, почуття самозбереження втонуло на дні винної бочки. Вседозволеність породжує безкарність, та цього разу вони не на тому вирішили її випробувати.



Інна Камікадз

Відредаговано: 12.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись