По цей бік Лісу

21

- Вставай! – Яред отримав удар в ногу, але не зворухнувся. Крізь вимучений сон пробивалися слова, які й годі зрозуміти. Повіки відмовлялися розліпитися, а до вух линули знайомі звуки. – Вставай!

Ще один удар, тільки тепер ліктем під ребро. Він піднявся, не розплющуючи очі, брів майже на осліп.

- Це і твій син, - сонно обурювався, підійшов до колиски, протер сонні зіниці і поглянув на слиняве щастя, що спозаранку наробило ґвалту в садибі. Зрештою, це повторювалося кожного дня, відколи він з’явився на цей світ.

- Я виносила і народила, - пролунала відповідь з ліжка.

На ці слова у нього ніколи не знаходилося гідної відповіді. Нахилився, посміхаючись синові, який одразу замовк, коли потрапив на руки. На рум’яному личку з’явилася беззуба посмішка, ручки й ніжки задриґалися у шаленому темпі, відчуваючи рідну людину. Яред не міг з точністю сказати на кого схожий їхній син. Ще до його народження він дуже хвилювався, що той успадкує материні очі та незвичайний колір волосся, проте страхи не підтвердилися. Син – звичайне людське дитя з татовими очима та світлим пушком на маківці.

- Мій синочок обдзюрився, - примовляв до маленької людини, поклавши на ліжко. Взяв свіжу пелюшку, зняв мокру та перемотав сина.

Ех, хто б сказав, що найвидатніший полководець Небу незабаром мінятиме пелюшки, а не кромсатиме ворогів на кордонах.

Підсунув дитину під бік матері, котра вправним рухом притулила її до грудей. Син вмовк, отримавши бажане, Яред хутенько приліг назад, щоб додивитися перебитий сон. Коли Арнар народився, купа порадниць, в обличчі знаних поважних добродійок, чоловіки яких займали вищі посади в місті та суспільстві, заповзялися шукати для немовляти годувальниць, доглядальниць, на все мали свій погляд, якого неодмінно потрібно було дотримуватися.  Звичайно, усе те відсіклося Елен нещадно, як і будь-які втручання в їхнє життя. Для початку вони викурили з міста повіреного, і не тому, що той був прихвоснем Креда, а тому що виявили цікаві маніпуляції з податками для купців. Кожен торговець, що надумав продавати свій крам в Каффі, повинен сплати мито за місце, відведене на ринку та податок від виторгу. Коли Елен та Яред завітали до місцевого колориту, почули розмову торговців, яких обурювали непідйомні побори, якими їх вкотре обклали. Тоді Яред взяв ці відомості під свій контроль, як виявилося, недаремно. З’ясувалися цікаві факти. Податок ніхто не піднімав законно, це була фікція повіреного, аби організувати для себе розкішне життя. Як наслідок, повіреного вигнали, усе його майно конфісковане та роздане у власність бібліотек, шкіл та притулків для хворих, що не могли дозволити собі лікаря. Далі Яред взявся за дрібних чиновників. Більше не діяв так відкрито та суворо, як у випадку з повіреним, а помаленьку придивлявся до місцевих божків, аби відсіювати небажаних та знахабнілих за необхідністю.

Садиба, в якій проживали вони з Елен сама собою розділилася на дві частини: одна призначалася для зустрічі високопоставлених гостей та прийому дрібних чиновників зі своїми проханнями, невдоволенням, недолугими порадами, інша відповідала за їхнє буденне життя, і стороннім туди зась.

Елен назовсім відмовилася від палантина, хоча, на початку, постійно хапалася за нього, коли збиралася в місто чи до гостей міста, які завітали до них.. Яред наполягав на відкритості. І це виявилося його найвірнішим рішенням. Спочатку челядь в садибі боязко косилася на неї, а Самардак днів зо два очі не підіймав, але згодом не втримався від слів.

- І як тобі вдавалося стільки часу це приховувати? – вражено пихтів вояка, погладжував татуйовану шию, немов збирався висмикнути мальовані мечі та кинутися на захист цінності, яку так довго охороняв, і навіть не здогадувався для чого насправді.

- Бо не ховав навмисно, - глузливо повів бровою Яред, споглядаючи дружину, що загорілася бажанням висадити біля садиби садок та квітник.

Народ був швидше спантеличений, аніж наляканий. Страшних історій, розказаних Фолком, що сталися з Елен через інакшість в рідному місті тут не сталося. Навіть передумов не виникало. Коли вона виходила на вулицю, завжди відправляв з нею два охоронця, та й Сарду не останню роль у тому відігравав. Можливо, найбільш значущу. Елен накидала тонку прозору вуаль на голову, щоб незвичність волосся не так кидалася в очі, одягала простий добротний одяг, щоб не вирізнятися та не хизуватися коштовністю вбрання, бо зазвичай за ним ховається убогість, і люд звик. Вся незвичайність втрачає вагомість, якщо зробити її повсякденною та звичною. Дуже швидко містом стали ширитися чутки про доброзичливість дружини нового владаря, увагу до торговців та їхніх проблем, турботу про найнужденніших, зацікавленість у відродженні Каффи як міста культур, адже воно насичене різними мовами. Про особливості її зовнішності вже й ніхто не думав. Людям цікавіше твоє єство, якщо воно чисте та чесне, наміри щирі та наполегливі, вчинки підкріплюються не лише словами.

Яред купався у спокої щоденних турбот. Вперше за багато років відчув радісну плинність днів, гарячкувату нетерплячку ночей, збуджене очікування дива, яке мрієш потримати на руках. Ніщо не могло спотворити його втіху, допоки у Каффу не почали прибувати втікачі. Його вояки, дезертири, зрадники, запроданці, невігласи – які тільки чутки не ширилися Небу, коли армія почала рідіти, її лави зазнавали втрат від рук кровожерних сайсаків, а новий полководець не потурбувався навіть про найнеобхідніше.

За військовими законами Небу, до написання яких сам доклав руку, він мав би одразу брати їх під варту та відправляти до в’язниці, спеціально облаштованої для таких ув’язнених, але … Рука не піднімалася, гризло сумління, адже, по-суті, покинув їх, віддав беззастережно до рук неука. Вони приходили маленькими групками, знаходили Самардака, а тоді з’являлися перед очі колишнього полководця. Обдерті, замерзлі, з впалими очима, повні надії на порятунок. Відправити їх по домівках не міг, слава про каральні загони швидко долинула його вух, вони найперше шукатимуть там. Залишити біля себе також не вихід, не збирався створювати нову армію та йти з нею на Неро. Народ не повинен воювати проти себе. Рішення визріло однієї ночі, коли вони лежали з Елен в німому безсонні.



Інна Камікадз

Відредаговано: 12.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись