Поезія, написана серцем

Невільник об'єктиву (канюк)

Володар неба, чудова птиця,

Зломивши крила, сидить на спиці.

Проходять люди, дивуючись вроді –

Бо хто ж є кращий? Нема та й годі!

Широкі крильця слабкими стали,

Бо стільки років вже не літали.

І лише згадки ширяють в небі:

Хто ж він тепер і де бути треба?

Фотографуються люди, спалахує об’єктив…

І де ж те минуле? Чи жив, чи й не жив?

Закриє очиці на мить – бачить рай:

Степ вільний і щурячий край!

І вдосталь він їсть, і до смерку літає,

І вітер голубить, і сонце кохає!

Та то лиш на мить, а розкриє …

І людьми, як зорями обрій засіє…

Подібний до яструба, хижий і вільний…

Сумні його очі землі степової,

Заплакані очі, налитії кров’ю!

“О, люди, навіщо мене полонили?”

Навіщо вам фото? Навіщо ж зганьбили

Ви честь охоронця полів і володаря неба?”

Нехай захистить його Геба…



Dragolina

#1866 в Різне

У тексті є: поезія, поема

Відредаговано: 21.03.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись