Поки ми є

Глава 9

Ебігейл.

Сьогодні в мене багато планів, субота і потрібно все встигнути, незважаючи на те, що майже весь ранок ми були в Кларка.

  • Прибрати.
  • Приготовити їсти.
  • Гра з бабусею.
  • Читати.
  • Написати доклад.
  • Підготуватись до походу.

Вже завтра ми з всією школою вирушаємо в похід. Звісно, я б з великою радістю відмовилась від нього, але весь парламент має бути присутнім. Якщо там буде Мартін і всі інші, то я навіть не знаю як мені бути.

Я швидко впоралась з усіма справами і навіть не помітила, що вже 22.00. Я написала Кларку і лягла спати адже підйом завтра в 6 год. ранку.

Кларк.

- Ян, ти повинен їхати в цей похід? – вже 20 раз я питав свого хлопця.

- Так, це обов’язково, до того ж там будуть всі мої друзі.

- І багато гарних хлопців, - я схрестив руки і зробив ображений вигляд.

- Не настільки гарних, як ти, - він посміхнувся і закусив свою губу. Його коричневе волосся трохи виросло і зараз, при нічному світі, він виглядав набагато сексуальнішим.

- Я можу з вами поїхати?

- Думаю, що ні. Це організовує наша школа.

Я закотив очі:

- Ну і добре.

- Я обіцяю, що через тиждень ми поїдемо з тобою кудись. Наприклад в мене є заміський будинок. Де ніколи нікого не має, - Ян підморгнув.

- Мм, гаразд. Тільки обіцяй, що весь час будеш писати.

- Обіцяю.

- Вже пізно, тобі через 3 години потрібно бути на місці.

- Ну і що?  Давай  проведемо цю ніч разом, - Ян поцілував мене і ми зайшли в його будинок.

Ебігейл.

На диво зранку я зовсім не виглядала втомленою і мішки під очима пройшли, напрочуд я виглядала як завжди, сильною та впевненою.

 Цілий тиждень в лісі. Що може бути гірше?  Знаєте , що найсмішніше, наші палатки будуть розкладені неподалік від готелю, в якому ми хоча б зможемо прийняти душ. Чому не можна просто заселити нас у готель, хто хоче хай спить собі на вулиці, а я люблю комфорт.

Я знову перевірила всі речі, все помістилось в один чемодан. В цей момент я уявила, як інші дівчата тягнуть за собою по 2 чемодани і плюс сумки. Я взяла все необхідне, одяг, їжа та різні засоби гігієни. На скільки я пам’ятаю, того року нам забороняли користуватись телефоном і давали тільки ввечері на годину, щоб ми зателефонували рідним. Ну що ж, чудово.

 

- Всі готові? – пролунав голос директора Арістона.

- Так, - закричали інші.

- Щасливої дороги, - він вийшов і похлопав по автобусу, ніби даючи вказівку водію, що можна вирушати.

В наступний момент я піднялась з місця, взяла ручку та папір на якому мала відмітити чи всі присутні, так як я одна з головних в цьому поході. На превеликий жаль із 2 автобусів мені випало їхати з Мартіном і його друзями. Невже, судьба наді мною знущається? Мені так не хотілось називати їх імена, але не було вибору. Гаразд, вдих видих.

- Софі Роджерс? - спокійно запитала я.

- Є.

- Ізабелла Монет?

- Є.

- Марк Фішман?

- Є, - мій друг посміхнувся мені.

- Мартін Девіло? - ніхто не відповідав. Коли я подивилась на нього, на його обличчі була єхидна посмішка. Я відмітила, що є.

- Деніел Говард?

- Є, - ледь чутно сказав він і я йому посміхнулась.

- Ян Стоун?

- Є і його сестра Елісон теж, - він посміхнувся, а потім подивився на сестру, яка сиділа поруч з ним. Ніколи не помічала в них схожості, дивно, що він лиш на рік старший за неї.

- Джек Ролінз?

- Є, - він закричав і сміх розлинувся на весь автобус.

Через якийсь час, я закінчила перекличку і сіла на місце біля Марка. Ми знаємось з перших днів роботи в парламенті, спочатку ми разом працювали в культмасовому секторі, тоді ми ще були в  5 класі і не зовсім розуміли що до чого, але старанно виконувало свою роботу, а в 7 класі він перейшов в спортивний сектор, а я зам. головою парламенту.

- Як справи? – запитав Марк. 

- Добре, а ти як?

- Теж. Не пам’ятаю, коли ми в останнє так розмовляли, не про школу і не про парламент, - він посміхнувся своєю білосніжною посмішкою.

- Я теж.

- Мені подобалось з тобою дружити, особливо їсти морозиво після школи, по дорозі на автобус, - ми почали сміятись.

- Так, класні були часи. Невимушені і легкі, - додала я.

- Як твоя бабуся? – від цих слів стало тепло на душі. Марк знає про ситуацію у моїй сім’ї хоч я і нікому не хотіла розповідати. Але тоді, в 5 класі, коли я знову плакала, мені потрібно було комусь розповісти і отримати підтримку.

- Все гаразд, дякую, що запитав, як твоя сестричка? Скільки їй уже 3?

- Привіт, - Джек перебив Марка і той відвернувся в сторону.

- А, привіт, - здивовано сказала я.

- Як ділішки? – запитав він і сів впритул до мене.

- Привіт, чувак, - він протягнув кулак Марку, але той лиш знову відвернувся до вікна.

- Нормально, а в тебе як?

- Та теж. Еб, тут тобі записка від одного товариша, - він намагався підморгнути, але в нього не виходило і це виглядало дуже кумедно.

- Від кого?

- Прочитай  і все зрозумієш, - він протягнув мені папір і повернувся до своїх друзів.

Коли я відкрила записку там було написано «Сьогодні в 21:00, біля дубу». Я повернулась назад, щоб подивитись хто це написав. Мартін посміхнувся мені. Якщо це він я нікуди не піду. Я показала йому середній палець і продовжила розмову з Марком. Потім демонстративно викинула папір і знову подивилась на Мартіна, я виглядала впевненою, а ось він не дуже.



Daniella

Відредаговано: 01.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись