Полювання на брехню

2 глава

Нервовий мій крик. Заспокоєння Уейна. Дорога. Я забігаю в лікарню. Випадково штовхаю когось, хочу побігти дальше, як чую "Обережніше!", обертаюсь і бачу того самого хлопця, який вчора так спокійно поїхав.

Я не маю, а ні сил, а ні бажання з ним говорити, а він здається немає часу. Не знаю, що сказати, думки зовсім не зі мною, як до мене підбігає Уейн, який віддавав ключі паркувальнику. Він кидає погляд на брюнета і запитує: "чи все в порядку?". Той кидає погляд на Уейна і швидким темпом зникає з поля зору, але мені зараз не до цього. Я згадую для чого я тут і швидким кроком прямую з другом до ліфта, але, як на зло він не їде. Не в змозі чекати, біжу до сходів, а за мною ледве встигаючи хлопець.

Прибігши у кардіологічне відділення, починаю шукати матір, але крім деяких хворих, лікарів і чиїхось родичів нікого не бачу. Якась медсестра зупиняє і щось говорить про халат і бахіли, але мені зараз не до неї. Ось я помічаю таке рідне для мене біле волосся і не роздумуючи підбігаю.

- Мамо, що сталося? Як батько? - я боюсь, що з ним щось станеться, а ще вчора ми посварилися... Мене гризе сумління. Вона накидається на мене в обіймах і зі сльозами на очах видушує з себе, - Реджино, я не знаю! Все сталось так раптово! Нас розбудив дзвінок. Дзвонила дружина твого дядька, вона щось говорила, але все, що я пам'ятаю, це те, що Меттью вбили! Враз твій батько вхопився за серце, дальше все, як в тумані, я гукаю тебе, викликаю швидку... - враз мати замовкає і я бачу, як з її очей починають литися сльози. Міцно обнявши її, я присідаю разом з нею на крісло. 

- Реджино? - тихо шепоче вона.

- Що?

- А якщо Гарольд... - не завершує вона, як я її перебиваю.

- Не смій! Батько сильний, він все зможе! - напевно я й сама себе в цьому переконую, ну він ж не зможе померти, як ж ми без нього?

- Тримайте воду, - чую голос і піднімаю очі, це Уейн. Він простягає мені і матері пляшечки мінеральної води, і заодно мені халат з бахілами. Ми обоє беремо і дякуємо йому, після чого він сідає біля нас. Не минає й десяти хвилин, як виходить лікар і ми з матір'ю підбігаємо до нього.

- Не хвилюйтеся, все добре, це був серцевий напад! - оо, невже? Ці слова справді "заспокоюють"! - Ви вчасно викликали швидку і все обійшлось. Ми поставили вашому чоловікові крапельницю і через годину ви зможете його забрати до дому, головне зробіть, щоб він менше хвилювався, а то на інший раз - це може бути не просто серцевий напад, - проговорює сивоволосий чоловік, після чого додає, - я випишу вашому чоловікові дієту і ще деякі ліки, пройдіть зі мною, - мати киває і йде за лікарем, а я видихаю з полегшенням.

- Я ж казав, що все буде добре, - підтримує мене Уейн і обнімає. Я тільки легенько усміхаюсь кутиками губ і обнімаю його у відповідь.

***

Нарешті я лягаю на ліжко. Щойно закрила за Уейном двері, який допоміг нам зі всім. Мати відвела батька в спальню і він заснув, і я можу відпочити. Не минає й декілька хвилин, як я засинаю.

- Реджино, Реджино, люба..... - доноситься до мене. Відкривши очі, відчуваю на собі чиюсь руку, яка намагається мене розбудити. Я швидко спрямовую свій погляд туди і бачу матір.

- Що таке? Щось сталось? Щось з батьком? - зриваюсь я, як її рука зупиняє мене.

- Ні, ні, з батьком все добре! Я хочу попросити, щоб ти пішла на панахиду до дядька Меттью, батько ще погано себе почуває, а я боюсь, що з ним щось не трапилося, тому залишуся дома, - говорить вона, дивлячись на мене.

Мені зовсім не хочеться туди йти, але вибору у мене немає. Не люблю всі ці панахиди, похорони і все таке, коли всі плачуть за людиною, яку толком не знали. Пам'ятаю, як підлітком пішла на похорон прапрабабусі по третій лінії матері, як згадаю, то досі мурашки по шкірі пройдуться: одні плачуть, другі заспокоюють, треті їдять, четверті моляться, а як прийшла ще якась жіночка похилого віку і почала проклинати небіжчицю, було відчуття наче дурдом, тому наступну частину похорону я просиділа в машині граючи тетріс.

- Добре я піду, а о котрій годині панахида? - погоджуюсь я.

- У сімнадцятій, - промовляє місіс Корнелія і виходить з кімнати. Я дивлюсь на годинник, зараз чверть по третій. У мене ще є час. Ще трошки полежавши, я все ж таки встаю і відкриваю шафу. У мене немає настрою щось вибирати з одягу, тому просто беру чорні джинси і такого ж кольору светр. Одягнувшись, роблю собі високий хвіст і прихопивши рюкзак, виходжу з кімнати. Спустившись на перший поверх, помічаю матір, яка виходить з вітальні і чомусь вбрана у чорне плаття.

- Щось сталось? Ти кудись зібрались? - зі здивуванням запитую я.

- У нас з батьком змінились плани, він хоче попрощатись з братом, тому я не стала його відмовляти. Йдемо всі троє, - говорить вона і її погляд переходить на мій одяг. - Ти так підеш? Охх, Реджино, ну ти ж могла одягнути якесь чорне плаття! Тільки не кажи, що ти ще взуєшся у кросівки?! - не встигаю я відповісти, як за спиною появляється батько і застібаючи гудзик на рукаві сорочки, промовляє, - Корнелія, яка різниця в чому йде донька? Добре, що не гола, - бачу тато у хорошому гуморі. Ми наче помирились з ним, після лікарні, але я розумію, що пройде декілька днів і поведінка батька повернеться у своє звичне русло.

- Звісно, завжди я у вас погана! - ображено пробурмотіла мама і підійшовши до батька, поправила йому краватку. Я одягнула куртку. І ми всі троє вийшли з будинку, між батьками здається було якесь маленьке напруження наче відбулась неприємна розмова, але, можливо, мені тільки здалося.

На цей раз батько не зекономив грошей на бензин, тому ми поїхали своїм автомобілем, який останнім часом тільки те й робив, що стояв у гаражі. Якщо ви задали питання, чому деякі меблі з будинку забрали, а машину ні? Все просто, автомобіль записаний на маму. 

***

Сьогодні більшість машин заїжджали до будинку Бенсонів-старших через задній вхід, так, як з переднього неможливо взагалі заїхати, а тільки поблизу припаркуватися. Все тому, що їхній будинок трошки дивно побудований, якщо б ви хотіли зайти з нормально входу, тоді б йшли не великими сходами, як зрозуміло машини там точно не проїдуть, а зі заднього входу є трохи велике подвір'я. Їхній будинок трохи більший і кращий за наший, одразу можна зрозуміти, що дідусь більше любив старшого сина.



Merveshka

Відредаговано: 09.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись