Полювання на брехню

18 глава

- Я готовий тобі її сказати! - промовляє хлопець, як колесо огляду починає їхати далі. Від неочікуваності видаю зойк, але вже за мить карусель знову зупиняється. Я спрямовую свій погляд на кароокого, очікуючи його слів. - Батько... - вимовляє він, а я не розумію, який ще батько?? - Твій батько попросив мене! - облизую губи й намагаюсь обдумати сказане, але щось у мене погано виходить. Та за лічені секунди уже збільшую свої очі.

- Що він попросив?? - запитую і починаю бігати очима по брюнету. - Почекай, ти працюєш на мого батька?? Він знає про розслідування?? Саймоне, поясни нормально!

- Ні, про розслідування він не знає, це вже була моя витівка. Містер Гарольд попросив мене приглядати за тобою, щоб з тобою нічого не сталося, - юнак дивиться на мене, а я наче дар мови втратила. Здається, батько дуже хороший актор. А як же він гарно грав свою роль, коли запитував, що це за хлопець? А ще коли знайомився з Саймоном! Мене запросто пошили в дурні!

- А навіщо тобі здалось те розслідування? - спромоглася запитати я.

- Ну я ж повинен був якось проникнути у твою довіру, - кароокий знизив плечима, а я поглянула вниз. Дзвонити батьку і все вияснювати мені не хотілося, бо тільки нещодавно ми змогли нормально з ним поговорити. Можливо, було б краще, якби  тато поставив Саймона мені в охоронці, а не ось це все. Але ми із хлопцем, хоча б пробували дізнатись правду щодо вбивства. Не встигла кліпнути, як уже брюнет штовхнув мене виходити з атракціону, бо ми приземлилися.

- А про що ти розповідав батьку? - запитала я, відкусивши кусочок солодкої вати, яка весь цей час була в моїх руках.

- Нічого такого. Просто вигадував, що ми з тобою гуляли й нічого дивного не відбувалось, ось і все, - хлопець знизив плечима і сам скуштував смаколик, але маленький кусочок прилип йому до щетини.

- Ей, почекай, - хлопець повернувся до мене, а я доторкнулась до нього рукою, щоб зняти вату.

- Ти не ображаєшся? - запитав він, слідкуючи за моїми рухами.

- Ні, чого мені ображатися? Дізнатися, що батько міг стати вбивцею, це було гіршою новиною, - я усміхнулась кутиками губ і відкинувши нарешті всю вату, поглянула йому в очі. - То що тепер куди? - хлопець обкинув поглядом атракціони наче обдумуючи важливе рішення, а я тільки зараз помітила, що починає сутеніти. Але людей, це не зупиняє. Вони все більше і більше скупчуються з чого утворюються натовпи навіть до кас.

- Знаєш, у мене з'явилась краща ідея! - Саймон хитро усміхнувся і взявши мене за руку, а ведмедя під пазуху, ми попрямували до автомобіля.

***

- Саймоне, і ти стільки часу мовчав про це чарівне місце? - штовхнувши легенько вбік юнака, запитала я. Оглядаючи синє озеро, яке в темноті здавалось дуже темним, я не могла відійти від захоплення. Якщо чесно, то навіть ніколи не думала, що біля міста може знаходитися така краса. По словах брюнета тут дуже рідко бувають люди. Авжеж, сумніваюсь, щоб хтось здогадався поїхати в хащі для знахідки озера.

За час нашої поїздки вечір встиг уступити своє місце для ночі. Тепер стоячи з хлопцем ми споглядали, як місяць починає кидати відлуння на воду. Перші зірки тільки починають з'являтись і на воді утворюється друге небо від якого неможливо відвести погляд.

- Не був певен, що тобі таке сподобається, - знизив плечима кароокий і додав, - Я піду візьму плед. У автомобілі десь має бути, - я кивнула і на мить поглянула вслід співрозмовнику, але швидко обернулась назад. Авто брюнет припаркував аж на самому початку, коли в'їхав у хащі, бо по піску їхати не варіант, тому його точно прийдеться очікувати п'ять - десять хвилин.

Запхавши руки у кишені спортивних штанів, я ще раз оглянулася. Озеро зачаровувало своєю красою. Від світла небесних світил можна було зрозуміти, що вода тут кришталево чиста. А запах хвойних дерев, які ростуть по боках озера передавався аж сюди. Я вдихнула повітря на повні груди й розслабилася. Тут можна почути звук хвиль, які грайливо, але тихо граються сполохати нічних відвідувачів.

- Тобі не холодно? - відірвав мене від роздумів знайомий голос. Я повернулась до Саймона, який уже встиг розстелили плед. Похитавши головою, що ні, я відійшла від води й присіла біля хлопця, який якраз собі зручно вмощувався.

- І давно ти знаєш, це місце? - запитала я, зігнувши ноги в колінах і поглянувши на відлуння місяця.

- Відколи живу у дядька. Мені звідси до мого будинку двадцять хвилин ходи, якщо швидко йти, - промовив Саймон. Хлопець також зігнув ноги в колінах, після чого поклав на них руки.

- Ти в дядька почав жити після смерті батьків? - в цей момент поглянула на кароокого, але він ніяк не відреагував на мій погляд. Тільки кивнув. - А від чого вони померли і як давно? - думаю, моя цікавість була зайвою, але мені хотілося дізнатися більше про цього хлопця. - Вибач, якщо не хочеш, то не говори! Ти ж знаєш, я трохи тупоголова, ось і ляпаю все підряд! - я відвернула свою голову і взявши в руку пісок, почала його легенько пропускати крізь пальці. Хлопець мовчав, я вже подумала, що не потрібно було розпочинати цієї розмови, але він порушив мовчання.

- Чому ти називаєш себе тупоголовою? - брюнет робив теж саме з піском, що і я.

- Не знаю, - я знизила плечима. - Колись один викладач так мене прозвав, а з моїми то пригодами не помітила, як почала називати себе так само... Погана звичка, але, що поробиш? - я легенько усміхнулась. Здається, останнім часом я все рідше вживаю, це слово, а тут знову не стрималась...

- Мені було п'ятнадцять, коли батьків не стало, - розпочав Саймон, а я здивовано поглянула на нього. Уже встигла подумати, що він не хоче мені про це розповідати, а він як завжди дивує. - Це була нещасна авіакатастрофа... Я досі пам'ятаю той день, - продовжив юнак, а я обійняла ноги руками й поклавши голову на коліна, поглянула на нього. - Ми відпочивали разом із родичами, це мав бути останній день нашого відпочинку, але батьки Алана і дядько захотіли побути ще один день. Я повинен був бути теж на борту в ту нещасну п'ятницю, але Алан, якому на той момент було десять років захотів, щоб я ще залишився і я послухав його... А батьки полетіли і явно не туди куди повинні були долетіти, - хлопець замовк, а я не знала, що мовити. Так рано втратити батьків, це жахливо! Навіть не можу уявити, як йому було складно.



Merveshka

Відредаговано: 09.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись