Полювання на брехню

20 глава

- Сюрпрайз!! - вигукнув Калеб, що змусило мене здригнутися і відступити на один крок від хлопця. Захотілося прокинутися, вщипнути себе й зрозуміти, що це безглуздий сон, але це була чергова реальність, яка лякала мене не на жарт.

- Калебе, не клей дурня! Посади її сюди! - кивнувши на стілець, строго промовив дворецький закотивши очі на поведінку хлопця. Моє серце пішло в п'ятки й все що я могла зробити в дану секунду, це стояти вкопаною на місці не розуміючи, що робити? Як діяти?

Юнак провів руками від мене до стільця, запрошуючи туди і єхидно посміхнувся. Серце забилося ще в більшій паніці, швидко перевела погляд на дворецького, а він тримаючи спинку стільця, тільки й чекав мене. Чорт, куди я влипла?! Що робити? Втікати? Ні, я ж не лишу Саймона! Кричати? Але, якщо цим накличу ще більшої біди? Послухати й сісти на стілець? Невже так легко стати маріонеткою в їхніх руках? 

- Боже, дівко, та сядь уже! - вигукнув чоловік, змусивши мене виринути з думок. Не промовивши слова слухняно послухала й сіла на край крісла, бо іншого виходу не бачила. Уважно провела поглядом по Калебу, який сперся на стіну заклавши руку на руку, після чого обережно повернула голову до Саймона. Рот у нього було заклеєно скотчем, а очі дивилися ні то з образою, ні то з осудом того, що я опинилася тут. За мить хлопець відвернув від мене голову, я зробила теж саме. 

- Вітаю, у кінці гри, дитинко! - прошепотів дворецький біля самого вуха, обпікаючи його своїм теплим подихом. Я заплющила очі, бажаючи заспокоїти гупання серця. Чоловік відсторонився від нас й пройшовся до переду, після чого обернувся, щоб бачити нас обох.

- Що ж розпочнімо, - гучно промовив чолов'яга й прочистив горло. - Отож ви ж уже зрозуміли чому знаходитесь тут? - мені було зовсім не до таких думок. Я розуміла тільки одне, вийти живою звідси, мабуть, буде не легко. - Вибач, Саймоне, але ти уже добряче мені набрид, а твоя подружка бачу немає наміру балакали, тому я продовжу дану розмову. Отже, з чого розпочати? З дня вбивства? - запитав синьоокий з лукавою посмішкою і поглянув на нас своїм фірмовим пронизливим поглядом, що по тілу пройшлись мурашки.

- І це я клею дурня? Дядьку, переходь до суті, у мене не надто багато часу з тобою й оцими двома панькатися! - відгукнувся шатен поглянувши на годинник, який прикрашав одну зі стін даної кімнати. Синьоокий просік його тим же самим пронизливим поглядом і вже за мить продовжив свій монолог.

- Я знаю, що ви вбили містера Меттью! - ніздрі вусатого розширилися й легенько затремтіли. Чесно, таких заявок я очікувала в останню чергу! Руки чоловіка стиснулися в кулаки й на мить він відвернув голову в бік чорного дивану, після чого ступив декілька кроків до нього й присів. Заклавши ногу на ногу, мабуть, задумався з чого повинен розпочати. - Пам'ятаєте вечірку, яку організувала Еріка? - озвався чолов'яга й не очікуючи від нас відповіді мовив далі, - Я уже на ній знав всю правду про вас! Ви гадаєте, хто вас закрив в тій кімнаті? Звісно, що я!! - вусань усміхнувся до вух згадуючи це. - З вами уже там повинно було усе вирішитися, але ця чортова собака все зіпсувала! А ще ці кляті друзі, які прибігли на допомогу! - від одного спогаду про це синьоокий зневажливо фиркнув. 

- До речі, цю кралю на вечірку вмовив я. На відміну тебе, вона не така нудна, тобто у неї, хоча б є мрії й цілі, - шатен усміхнувся не відриваючи зоровий контакт. Я усміхнулась у відповідь закусивши щоку, бо видати те, що його слова мене образили не хотілося.

- Нічого не скажете? - чолов'яга почухав потилицю, після чого додав, - Ах, Саймоне, ти ж не можеш нічого сказати! - дворецького ця ситуація забавляла. - До речі, до чаю підсипав вам родентицид*, - згадав він, а Калеб звузив брови до перенісся.

- Ти зараз серйозно? - поглянувши на свого псевдобатька, запитав він. Мене мало хвилювали їхні стосунки, тому знову поглянула на Саймона, але хлопець дивився в одну точку, наче не помічаючи дійсності.

- Їм нічого не сталося... - прослухавши попередні слова дворецького, почула я. Провівши очима по дворецькому і Калебу, намагалася збагнути, що вони задумали зробити з нами? Але в голову нічогісінько не приходило. 

- О'кей, я не маю бажання знати про твої витівки! - знайомий підняв руки до верху і відійшов від стіни. - Ти отримав їх обох! Все, я можу бути вільний! 

- Калебе! - підняв тон синьоокий й вказавши поглядом на нас, подивився на хлопця. Шатен важко вдихнувши повітря на цілі груди, мовчки вийшов з кімнати. Цей погляд чоловіка зовсім мені не сподобався, страх тільки підвищувався, попри мої спроби, хоча б трішки заспокоїтися.

- Про що думаєш, дівчинко? - вчувається голос дворецького і я спрямовую свій погляд на нього. Серцебиття прискорюється, але зі всіх сил стараюсь цього не показати. - Страшно? - чоловік лукаво посміхається і не відводить зорового контакту. - До речі, ледь не забув! - з радістю повідомляє вусань й підіймається зі шкіряного дивану. - Пам'ятаєте, як ви проникли в дім через балкон? - звідки він знає?? У цей момент бажаю провалитися крізь землю, я ж весь цей час вважала, що про наш нічний прихід знаю тільки я, Саймон й Уейн. - Хочете секрет? - запитує він й підходить до нас. Лице чоловіка як найближче опиняється біля наших і він чутно шепоче, - Я вас добре бачив, але не подав виду! - після чого розпливається в самовдоволеній посмішці й підіймає свою голову. - Ви були такими дурнями, хто ж подумає повертатися на місце злочину, коли ще нічого не затихло?! - із щирим здивуванням запитує він.

- Чому нічого не зробив, якщо знав? - тихо, але чутно спромоглася запитати. - І чому називаєш нас вбивцями? - цього ніяк не могла збагнути, здається в будинку Бенсонів-старших всі з'їхали з глузду.

- Як по твоєму я повинен називати людей, які вбили людину? - чоловік пройшовся повз мене й виглянув у вікно, це я встигла помітити, коли повернула голову. - А щодо того, чому я нічого не зробив, то ти як думаєш? Я досліджував вас, - чолов'яга знову обернувся в сторону нас і пройшовся до дивану. 



Merveshka

Відредаговано: 09.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись