Полювання на сусіда

Глава 5 "Сусід"

Прокинулася я не від звуку будильника, а від страшенного гуркоту, що здавалося йшов звідусіль. З просоння не могла зрозуміти, що сталося, а потім почувши як дощ зарядив у вікно, зрозуміла, що це грім мене розбудив. Я підхопилася й зачинила вікно, поки до кімнати не попала вода. Сіла на широке підвіконня і, як заворожена, дивилася як блискавки прорізають небо, осяюючи його своїми спалахами на коротку мить. Краса! Тільки, звісно, якщо сидіти вдома й дивитися на все це з вікна. Лило як з відра, сильний вітер пригинав дерева майже до землі.

Відвівши погляд від неба, помітила одинокий вогник у сусідньому вікні, наче хтось палив, та коли чергова блискавка осяяла все навколо, нікого не побачила.
На годиннику була четверта ранку, а надворі темінь, небо затягнуте майже чорними хмарами, дощ й не збирається вщухати. Плакала моя пробіжка сьогодні гіркими сльозами. Я зітхнула й вкрившись ковдрою, ввімкнула собі тиху мелодію на телефоні та непомітно знов задрімала.

Прокинулася тільки тоді, коли тато завів двигун, щоб їхати на роботу. Дощ все ще барабанив у вікно. Оце погода! А надворі, до речі, червень, але якийсь холодний та сирий. Це у Бостоні сухо й тепло, а тут доведеться звикати до таких погодних сюрпризів. Я вкуталася у теплий халат й поспішила на веранду, щоб провести тата. Якщо пробіжка скасувалася, а спільний сніданок я проспала, поверну хоч цю традицію. Зазвичай я проводжаю тата на роботу та бажаю гарного дня.

Тато сидів в автівці, а поруч з ним під широкою парасолею стояла мама. Вони про щось весело розмовляли. Добре, що переїзд не викликав між нами сварок та непорозумінь. Хоч, як мені не подобається сидіти й в’янути у цій глушині, та родина має для мене набагато більше значення, ніж все інше.

— Доброго ранку! — підбігла до них, накинувши капюшон.

— Ой, Ліві, ти вже прокинулася? — тато щасливо усміхнувся, коли я його обійняла за нашою традицією.

— Про що розмова? — запитала, ховаючись до мами під парасолю.

— Тато рано прокинувся, а місіс Адамс вже поралася на подвір’ї. Говоримо про те, що працювати у такому ритмі дуже важко.

— Навіщо їм стільки дров? — звернула увагу на цілу купу дерев’яних дощок, що мокли під дощем. — Вчора я їх не помітила, — здивовано промовила.

— Зранку привезли, — сказав тато.

— Ранок тут починається ще затемна. Не те, що у нас, — зітхнула мама. — Бренда, тобто місіс Адамс, розповідала про те, що вони варять сир самі, нікого не підпускають до цього діла й не розповідають секрети приготування. А дрова саме для цього й потрібні. Он в тій будівлі, — вона вказала на невелику господарську будівлю з широким димарем, — вони й варять сир.

— Ясно, — відповіла, не дуже захоплена розповіддю. Люди самі обрали чим їм займатися, не думаю, що хтось їх змушує тягатися з тими дровиняками по такій погоді.

Тато поїхав, а ми з мамою повернулися до будинку. Прибирання завершено й тепер потрібно вигадувати для себе якісь заняття, щоб не завити від одноманітності. Я зварила ароматну каву, додала в неї молока, що мама зранку встигла придбати у сусідки, вийшла на веранду й всілася на відтепер своє улюблене крісло гойдалку.

Ось так я й постарію, буду качатися в цьому кріслі й згадувати, як в одну мить моє життя перевернулося і довелося кинути все й опинитися тут. Різко мотнула головою, щоб позбавитися таких неоптимістичних думок й помітила на подвір’ї сусідів якийсь рух. За відсутності інших розваг, підвелася й з цікавістю спостерігала за молодиком, що вантажив дрова на візок. Він був одягнений у худі, обличчя не було видно через капюшон. Можу тільки точно сказати, що він високий й доволі мускулистий. Він мене не бачив, бо цілком був зайнятий своїм ділом й не озирався навколо. Оце забавка! Слідкувати за сусідами, здуріти можна. Я допила свою каву й зайшла до будинку.

— Ліві, чим займемося? — запитала мама, готуючи якесь тісто.

— Знову випічка?

— Мій антидепресант, не можу сидіти й дивитися у вікно, — сказала мама й почала розливати тісто у форми для кексів.

— Може, фільм подивимося? — запитала, бо теж не знала, що робити протягом всього дня. На дворі дощ, погуляти не вийде.

— Згода, тільки дочекаємося кексів й зробимо собі какао.

— А потім разом сядемо на дієту, — невесело хмикнула. Бачила б Холлі, що я тут наминаю, починаючи з першого дня.

Цілий день дивитися фільми ще те задоволення. Мама знайшла ті книги про вирощування зелені й захопилася їх вивченням. Не здивуюся, якщо завтра ми будемо щось саджати й колупатися у землі. Дощ закінчився і я з радістю поспішила надвір хоч трохи прогулятися, щоб не чути роздумів на тему вирощування шпинату.

Одягла спортивний костюм й взула кросівки. Повітря було насичене свіжістю з сосновим ароматом. Не вистачало тільки асфальтованих доріжок, щоб нормально прогулятися, а не місити грязюку. Вирішила піти в бік лісу, старанно оминаючи калюжі на ґрунтовій дорозі. Йшла й дивувалася з самої себе. Знаючи свій характер, всередині мав би вже розпочатися бунт, а я спокійна, як слон. Йду по багнюці, насолоджуюся ароматом лісу й навіть уявлення не маю чим займуся завтра. Повна неорганізованість. Дійшовши аж до самого повороту, рушила назад, бо небо знову почали затягувати щільні хмари.

Позаду почувся гуркіт автомобіля, я трохи зійшла на тротуар, якщо обочину ґрунтової дороги можна так назвати, й продовжила свій рух. Різкий сигнал авто змусив підскочити й не встигла я обернутися, як повз пронісся пікап, обливши мене водою з калюжі. І нехай тільки б дощовою, а на мене хлюпнула вся багнюка з калюжі, коли він в’їхав в неї колесом на чималій швидкості.

Від шоку й обурення я відкрила рота й хапала повітря, як рибка. Стояла смердюча та брудна з голови до ніг й дивилася вслід авто, мріючи дістатися до цього придуркуватого водія й надавати стусанів. Метрів через двісті він зупинився, а я бігом чкурнула, щоб виказати своє обурення.

— Як це називається? — запитала, підлетівши до автівки.



Ерін Кас

Відредаговано: 15.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись