Полювання на Яструба

Частина 3

 

 

 

1.

 

 

 — Що?! – Рудгер відчував, як твердь тікає з-під його ніг,  — Яке вже «згодна»?!

 — Ти мене втягнув у це. І з огляду на нові обставини, я згодна. І чим скоріше я отримаю усю потрібну інформацію, тим краще.

 — Та вони ж хочуть війну розпочати! Які, до біса, інструкції?! – мозок кипів, він боявся несвідомо нашкодити їй.

 — Провину ОФЛ ще треба довести. А на це потрібен час. Руде, там загинуло майже дев’ятсот людей. Треба детально розібратися у всьому. Та і до офіційного звинувачення, Нар’яс не може розірвати дипломатичні відносини з Радою. Тому, ти тут роби усе, щоб цього не сталося, а я там розберуся.

 Рудгер заплющив очі, було гидко від однієї думки про те, що відбувалося. Коли станеться так, що вони не зможуть спростувати звинувачення, то, як мінімум, Нар’яс швиденько вийде з Лорану, відбувшись малою кров’ю. І флот цілий. А Рада і пискнути не зможе. А прецедент буде, і хтозна кому які думки у голову влізуть. А він, якщо хоч спробує слово сказати – втратить усе. Звичайно, Рудгер спав і бачив, як би це послати усіх під три чорти, але так руйнувати союз неможна. Бо коли це відбудеться, залишки Лорану стануть легкою здобиччю верліанців. Згадалася Сурі. Згадалося те, що він бачив у секретних архівах правителів арав. А ще перед очима стала Карола і Імара, дві невеличкі сфери – штучні матки, з яких скоро з’являться на світ диво-діти. Коли прийде ворог, цього усього дуже скоро не стане.

 У серці похололо. Він повинен захищати свій світ і своїх рідних до останньої краплини крові.

 — Маріе,  — стомлено промовив він. – Маріе, ді Вікторія погодилася на завдання, будь ласка, підготуйте її. А мені готуйте перехід.

 Вікторія кивнула і пішла. Рудгер обхопив голову руками, намагаючись приборкати пульсуючий біль.

 

 

 

 ***

 

 

 У рубці було усе спокійно. Чергові тихо перемовлялися, жартували і відверто нудьгували. Зараз «Яструб» невидимою стрілою мчав по нейтральному простору у напрямку Озору. Тут, так само як і на брамах Адарану, було все тихо. Тому Дейлін втік з містка, у прямому сенсі цього слова. Хотілося спокою, а в умовах Суаро, яку все кругом цікавило, це було майже неможливо. «Ах, адмірале. Ой, командоре…» «Шерн»  — шипів у відповідь він крізь зуби, намагаючись всміхнутися. Алі не заперечував, а його увага цієї юної особи почала доймати.

 — Ерне Варт?

У дверях стояв Вартек.

 — Я тут… Ви просили, ну, по нашим «гостям». Ось, все, що зміг, знайшов.

Він увів дані у термінал на столі.

 — Дякую, Вартек. Нічого нового по ворожим силам?

Хлопчина знизав плечима.

 — Та наразі глухо.

 — Дякую.

Вартек пішов. Дейлін відірвався від споглядання зоряної мапи. Ця тиша просто бісила. Нічого ніде не відбувалося, і просте патрулювання викликало сонливість. Хоча, тепер він адмірал і може собі дозволити сидіти в каюті, закинувши ноги на стіл.

 — Дейле.

 Роздуми про спокій в мить як рукою зняло. Він різко підняв голову. Сині очі кузена останнім часом викликали лише негативні емоції. Особливо, коли він отак от, без попередження, вертався на «Яструб».

 — Руде, якого біса?

 — Дейле, у нас проблема.

 — Ти моя проблема! – випалив він і підвівся.

 — Я серйозно.

 — Я теж,  — буркнув адмірал.

 Вираз обличчя Рудгера не віщував добрих новин. Головуючий сів у крісло, а Дейлін навпаки, почав міряти каюту кроками.

 — Близько десяти годин тому лайнер «Ердвана», що рухався курсом на Мервен, перестав посилати розпізнавальній сигнал. Він зник, увійшовши у простори Мервена. Нар’яс, якому і належав «Ердвана», звинуватив ОФЛ у знищенні лайнера.

Дейлін спинився і кліпнув. Усе, що говорив Рудгер, скидалося на якусь маячню.

 — Останній сигнал, який отримав Мервен, це сигнал «SOS». Дейліне, їх атакували.

 — А до чого тут флот Лорану?

 — А там нікого іншого не було. Брами патрулюються, як і увесь простір. Лайнер зник за сорок п’ять годин до планети.

 — А я тут до чого? Нехай продивляться усі сигнали з усіх кораблів. Флот  — це ж не збіговисько якесь. Усе фіксується.

 — Дейле.

 — Рудгер.

Головуючий заплющив очі і видихнув.

 — Усі. Крім одного. Маршрути «Яструба» відстежити неможливо.

Перше бажання, яке виникло, це узяти і добряче тріпнути його. Та Дейлін обмежився лише стисканням кулака.

 — Дейлін, «Ердвана» зник на території Адарану цілковито підконтрольній нам. Рятувальну операцію розпочали, та чомусь мені це здається зайвими рухами.



Д Норгар

Відредаговано: 08.07.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись