Померлі теж помиляються

Мама Ольга, або просто Оля

Ніч пройшла швидко. Марта встигла подивитися цілий сезон улюбленого серіалу. О шостій ранку школярка спустилася на кухню.

- Чому це сова так рано встала? Вирішила жайворонком стати? – спитав тато.

- Вирішила випити кави.

- Ти взагалі спала?

- Ну звичайно. Ці заспокійливі пігулки якісь сонні.

- А то я бачу, ти у каву замість молока кефір ллєш, - розсміявся тато.

Марта випила подвійне еспрессо з ложкою молока і вибігла з дому. Вона підійшла до невеличкого цегляного будинку. На ганку сушились трави, на дверях висів якийсь чудернацький оберіг. Дівчина тричі постукала і двері відчинилися.

- Привіт! Добре, що ти так рано, нам потрібно багато над чим подумати, - відчинила як завжди весела Ліна. – Мамо, у мене гостя, - прокричала воназ коридору.

З кімнати зайшла мама дівчинки. Вона була вдягнена в темну сукню, а її руки прикрашали численні персні.

- Доброго раноку. Я Марта.

- Доброго. А я - Оля. Не люблю, коли називають повним ім’ям. Ліна казала, що ти прийдеш. – Проходьте до вітальні, - запросила Лінчина мама

Першою заговорила Ліна:

- Мам, як ти знаєш, у Марти виникла проблема, тож…

- Це, доню, дуже серйозно! – насупила брови Оля. – Сідайте, чому стоїмо? Я принесу чаю і поговоримо.

Марта оглянула кімнату: маленька, але затишна і добре освітлена, диван, м’які крісла, полиця з книжками

- Ліно, я, про всяк випадок, взяла з собою книгу.

- Молодець. Попросимо маму перевірити її на прокльони.

- Ну-с, розповідай, що накоїла, - з кухні повернулась господарка, в руках вона тримати тацю з запашним напоєм.

Марта почала свою доповідь, Ольга уважно слухала.З кожною хвилиною жінка ставала все більш схвильованою на вигляд. Не дивлячись на роки практики, було видно, що цей випадок її занепокоїв.

- Що можу сказати… Гарна новина лише одна: книжка точно безпечна. Розповідається в ній, звичайно, ще про тих товаришів, але на Некрономікон точно не тягне. Жодних прокльонів.

- І то добре, - зітхнула Луна.

- Про все інше мені треба подумати. Але попереджаю, будьте обережними. Цієї осені нечисть розлютувалась не на жарт.

- А чому так? – поцікавилась Марта.

- Я ж то звідки знаю? Зазвичай вони рівномірно протягом року капості коять, а цього разу зима, весна й літо спокійні, а на осінь почалося! Попрокидалися!

Сказавши це, жінка вийшла, щось завзято нашіптуючи.

- Ходімо в мою кімнату, - запропонувала Ліна.

- Ліно, я маю тобі дещо сказати, - зітхнула Марта. – Я не змогла зайти в чат. Він зник з історії браузера.

- О ні! – схопилась за голову дівчина. – Ти розумієш, що це значить?

- Що я приречена!

- Ні, дурненька! Просто ми маємо думати самі. Але я не настільки розумна.

- Отож! Я тим більш…

- Вся надія на маму.

- Ліно, я дуже хочу спати, - благально сказала Марта. – Я вже другу добу не сплю.

- Я розумію, але потрібно триматися, - дівчина співчутливо похитала головою, - ось, візьми енергетик, - вона кинула подрузі банку. – Я спитаю у мами, як тобі можна відпочити безпечно.

Випивши енергетик до останньої краплі, дівчата сіли дивитися фільм, але перегляд перервала Оля:

- Дівчатка, хочу сказати вам головне: з нечистю можна боротися лише разом! Поодинці ви  більш вразливі, тож чим більше вас буде, тим більші ваші шанси. Але в першу чергу потрібно об’єднатись с підсвідомістю, зрозуміти, що господарі тут ви, а вони тільки померлі, їх час вже пройшов.

Дівчата не второпали і половини із сказаного.

- Дякую, мам. Ми обов’язково спробуємо зрозуміти, що це може означати.

- Що це означає? В екстремальних умовах можна зрозуміти навіть квантову фізику, - пожартувала жінка і вийшла з кімнати.

- Іноді вона якась дивна, - стиснула плечима Ліна.

- Мабуть, в її словах є сенс,поряд з нами є щось, чого ми не можемо збагнути. – промовила Марта , при цьому солодко позіхнувши.

- Знаєш, подруго, давай я спробую посидіти біля тобе, а ти поспиш. Не можу дивитись, як ти засинаєш на ходу.

- Твоє «спробую» не вселяє надію. Але мені вже все одно! – Марта  зручно вмостилась на канапі й через хвилину провалилась у солодкий сон.

Тихий ліс. Не чути жодного звуку. Холодний вітер пронизує до кісток.

- Ні… Тільки не це! – Марта різко обертається і нарешті зустрічається зі своїм страхом обличчям до обличчя. І жахом виявився приємний  молодий чоловік.

- Ні! Я не твоя дружина! – дівчина почала тікати.

- Моя! Я тебе впізнав! Марто, останній раз – і ми будемо разом!                                                                                            

- Тікай,я його затримаю! – почувся голос Сергійка. – Я в тебе вірю!

Дівчина зрозуміла, що розмова з привидом безрезультатна. Вона скинула черевики і побігла. Швидше і швидше. Гілки дряпали руки, чіпляли фату, сукня плуталась під ногами.

- Прокинься, прокинься!

- Буди її, буди!

Чиїсь голоси. Щось мокре і холодне вилили дівчині на обличчя. Марта глибоко вдихнула і прокинулась. Вона шукала Ліну.  Перелякана подруга тримала в руках порожню склянку. В очах її був страх. Тремтячим голосом вона сказала: