Помста подається холодною

ГЛАВА 2: "СОЛОМИНКА ДЛЯ УТОПЛЕНИКА"

Я прокинулась від будильника, який противно дзвонив не затикаючись. Якби могла, я брозбила до дідька цей клятий телефон, але що мені тоді робити тут самій? Так, для інтроверта рай бути наодинці, але без телефона це б було взагалі жахливо. Мені вже в горлі стоїть сидіти тут. Нудно, якщо не брати до уваги "веселощі", які мені влаштовував покидьок.

Якщо чесно, я давно думаю про втечу, але без сторонньої допомоги не вийде. Батьки впевнені, що я зараз в іншій країні. Я рідко, але зідзвонююсь з ними і звісно ж під наглядом покидька з пістолетом біля скроні. 

Я… дуже хочу додому… хочу в теплі обійми мами… хочу аби батько знову приносив додому дві величезні піци і ми всі їли її під якийсь фільм… Хочу знову одягати легку сукню, босоніжки та солом'яний капелюх і їхати на пікнік на ферму дядечка Арені… 

Я виберусь… 100% виберусь…

Перервав мої страждання від ностальгії стукіт в двері. Я підійшла та раптом віконце відкрилось. За ним стояв мій охоронець. Що йому потрібно?

Пані Луна, чому ви не втекли вчора? - спокійно та строго запитав він.

Еееее, пане… - це питання мене дуже здивувало мене. І, мені соромно… але я не знаю його імені.

Фауст.

Пане Фауст, як я, така слабка дівчина, може втекти з такого місця, яке охороняється краще об'єкта державного значення? - режим наївної дурочки увімкнувся вже на автоматі.

Можете говорити спокійно, мої хлопці проникли в систему і відключили стеження, а заглушувач сигналу, який зараз в мене, перекрив сигнал для прослушки. - Стоп! Що?! Серйозно? Що тут відбувається взагалі?! Я розумію, що події і так нагадують фільм жахів, але це перетворюється на якийсь бойовик!

Але, ж…

Я - надіслана людина від батька пана Деяна, пана Августа. Пан Деян для нашої сім'ї як ракова пухлина і тому коли молодий господар одружився, мене віддіслали дізнатись, що ви за дівчина і як він з вами поводиться, пані Луна. - він зупинився на хвильку і я побачила жалість в його очах. - Тому, якщо ваша ласка, говоріть вільно, я хочу допомогти вам. - хммм, дивно, але якщо так подумати, коли покидьок бив мене до полусмерті його завжди зупиняли. Здогадатись було легко, хто це був… Добре, думаю, якщо це шанс вибратись звідси, тоді я довірюсь йому.

Добре, тоді… хіба та жінка, лікар, яка приходила до мене не була підкуплена моїм чоловіком?

Вона так, а ось ключ на ліжку залишив я навмисно, щоб ви могли утекти звідси. 

Що? Але для чого це вам? Вас ж покарали б за допомогу у втечі. Тай якби я втекла з кімнати, хіба я б змогла вибратись з маєтку?

Я планував застрелити ту жінку як тільки б ви вийшли з кімнати і піти з вами, але все ж чому ви не втекли?

Я помітила декілька дивних речей в поведінці лікаря і вирішила, що це якась провокація. Коли ж залишився ключ, я подумала, що для такого рівня охорони настільки дурна помилка занадто підозріла, тому прийняла рішення не тікати.

Зрозуміло. Добре. Послухайте тепер мене уважно. Я отримав інформацію, що сьогодні, пан Деян планує прийти до вас. Він прийде з двох причин - ваша "втеча" і банкет в честь дня народження пана Августа. 

Банкет? Де він буде проходити?

Він буде проходити на нейтральній території, в горах, в орендованій віллі, що знаходиться в місті Ліорт, яке знаходиться в області Міддлеміст. Вам потрібно буде супроводжувати пана Деяна.

То мені потрібно буде прийти в якості його дружини на день народження пана Августа? Хіба він зараз не з тією хвойдою, Люсі якщо не помиляюсь?

З нею, проте пан Август навмисне наголосив аби Деян прийшов саме з дружиною. 

Зрозуміло. - надіюсь все пройде спокійно і я зможу втекти… хоча б від покидька.

Тому слухайте далі. Скоріш за все пан Деян буде не в дусі, тому постарайтесь не сердити його, не потрібно аби він знову вас побив. Як мені повідомили - він має пристрій у вигляді нашийника, який буде прослуховувати вас і показувати ваше місцезнаходження. Також я знаю що для того, щоб увімкнути і вимкнути цей пристрій потрібно ввести код. Поки є ще час, а саме 3 хв - придумайте як побачити пароль. 

Добре, я зрозуміла, зараз щось придумаю.

Не хочеться звісно бачитись з покидьком, але я повинна… я повинна не здаватись, ради своїх батьків!

Хммм… що б таке придумати? Думай, думай. О! Точно! Дякую матінко і школо, що я не дурна! Як добре що в мене дзеркало на ніжках! Якщо я покладу його біля дверей, тоді я зможу побачити код! Головне стати в потрібне місце та аби він не помітив підстави! 

Я постукала в двері і після того як Фауст відкрив віконце я повідомила йому, що все зробила. Він сказав, що покидьок вже приїхав і через декілька хвилин буде у мене.

Я ніколи так не переживала перед його приходом. Я завжди знала, що буде один з трьох варіантів, пила обезболююче і чекала. 

Моє серце шалено калатає, я чую його стукіт… голосний та дзвінкий. Господи, допоможи мені, будь ласка! 

Час дуже довго йде. Я затихла, майже не дихала, прислуховувалась. Все що я чула це невитримна тиша, яка давила ще більше, аніж саме очікування і від цього переживання росло. 

Раптом, я почула як відімкнулись двері. Вони помалу відкрились і я побачила цього русявого диявола, який прийшов по мою душу. Якщо не знати який він насправді, то можна подумати, що він сам ангел. Проте зовнішність оманлива.

Ну привіт, люба дружино! Як ти тут? Як пожаваєш? Скучила за мною, "кохана"? - ви би бачили цю єхидну, сповнену ненависті пику. Це смазливе личко в такій викривленій фізіономії, викликало ще більшої напруги і страху. Навіть не те що страху, а справжньої паніки.