Попелюшка мимоволі

Епілог

На вулиці вже кілька днів поспіль лив дощ, що переходив у сніг. Варя, яка вибігла з маленької сільської школи, поспіхом розкрила парасольку, завдяки якій сухою залишалася тільки голова. Потрібно було швидше бігти до автобусної зупинки, інакше вона ризикувала запізнитися на останній автобус, а йти пішки через гору в своє рідне село по такій погоді не хотілося. Вона влаштувалася вчителем молодших класів в школу сусіднього села і два рази на день здійснювала цей маршрут або пішки через гору, коли погода була гарною, або як зараз на громадському або шкільному автобусі.

Варя пригнічено подивилася на дерева, які скинули листя, на мокрі смереки, які сумно повісили свої темні, блискучі від дощу лапи, на небо затягнуте важкими сірими хмарами. Вона з тугою подумала, що різнокольорова пора в природі і в її житті закінчилася, а на зміну їй прийшла лише сіра смутна одноманітність. Добре ще, що зараз, повернувшись додому в такому настрої, вона буде абсолютно сама, мама з сестрою знову вирушили до столиці в інститут серця. Останнім часом їх спроби розвеселити і відвернути її від думок і спогадів, пануючих в душі, змушували Варю цуратися своєї сім'ї, затримуючись на роботі допізна, прикриваючись перевіркою зошитів, а ось зараз відмовившись від поїздки з ними, посилаючись на велику кількість роботи.

Варя відчувала, що її душевна рівновага знаходиться на межі, і вона не знала, як довго вона зможе це витримати. Спогади про Дмитра все частіше виповзали з того самого далекого куточка її душі, змушуючи її звалювати на себе величезну кількість різних турбот і роботи, для того щоб не було часу віддаватися тузі і пізно вночі провалюватися в тривожні сни без сновидінь. Але і це останнім часом перестало допомагати. Все частіше і частіше вона думала про те, як склалося подальше сімейне життя Дмитра і Ліз, від чого серце починало сильно стискатися, і вона себе відчувала зовсім самотньою і нікому непотрібною.

Ось і зараз замість дощових крапель на автобусному вікні Варя знову бачила ту останню сцену в лікарні, коли Дмитро так ніжно обіймав Ліз, яка плакала на його грудях, як вона цілувала його. Дівчина настільки занурилася в свої спогади, що водієві навіть довелося її гукнути, коли вони доїхали до її зупинки. Остаточно вимокнувши, вона, нарешті, допленталася до будинку і, переодягнувшись, спробувала закоцюблими руками розвести вогонь в печі.

Раптом почувся шум автомобіля, і виглянувши у невеличке кухонне віконце, Варя побачила великий чорний джип, який зупинився біля будинку. Вона запанікувала і спробувала знайти місце, щоб сховатися, тому що страх помсти Лоренцо або Красеня досі її переслідував. Той, хто приїхав спочатку наполегливо постукав у двері, а потім, не чекаючи відповіді, широко відчинив їх. Коли Варя побачила на порозі свого будинку того, хто ніяк не хотів відпускати її серце і душу, вона зробила мимовільний рух, який дуже походив на панічну втечу, але Дмитро встиг схопити її за плечі і заштовхнути назад в кімнату. Вони стояли один навпроти одного, не в силах відвести погляд, і не могли повірити, що знову зустрілися. Її спина впиралася в стіну, до якої він її притиснув, при цьому його руки залишали синці на Варіних плечах, так він міцно вчепився в них.

- Як ти могла ось так просто поїхати, нікому нічого не сказавши? - промовив він хрипким голосом. - Я поставив на вуха майже всю Італію, думаючи, що хтось із спільників Лоренцо тебе викрав. Я трохи не збожеволів, не знаючи де тебе шукати. А коли мені представили докази того, що ти повернулася в Україну, я продовжив пошуки тут. Ти навіть не уявляєш, скільки Варвар Синиць приблизно твого віку в нашій країні. Я думав, що назавжди втратив тебе. Ці півтора місяця ...

- Але навіщо ти мене шукав? - перервала Варя, спрямувавши свій погляд прямо йому в очі. - Адже ти знайшов Ліз, свою дружину, яка переконалася в тому, що ти не збирався її вбивати, і яка тепер може не приховувати справжні почуття до тебе. У вас тепер має бути все добре ... З тобою твоя справжня дружина, а не її копія ...

- Ліз залишилася з Аліссандро ... - спокійно сказав Дмитро. - Але це не має великого значення для мене. Ніщо тепер не має значення.

Він, нарешті, відпустив її плечі і ніжно обійняв. Його голос був хрипким від хвилювання, і Варя відкинула голову, щоб краще бачити його обличчя, і облизнувши раптом пересохлі губи, тихо промовила:

- А що ж тоді має для тебе значення?

- Те, що ти для мене справжня і єдина. І тільки те, що я кохаю тебе, Варя. Я шалено кохаю тебе!

Вона поклала ці слова в кращу скриньку своєї душі, щоб потім виймати їх час від часу і відчувати знову і знову ту хвилю безумного щастя, що навалилося на неї в цей момент. А Дмитро притиснув її ще міцніше і почав цілувати і ці палаючі, як у нього, люблячі очі, і ці чудові губи.

Раптом грюкнули вхідні двері, і в кімнату ввалився Павло зі словами:

- Шеф, це точно вона. Я розпитав сусідів, показав фотографію ...

Він осікся, втупившись на Варю і Дмитра, які цілувалися і нічого не помічали навколо. Дмитро лише махнув йому рукою, щоб той згинув. Павло деякий час розгублено дивився на них, але потім здогадався, і пробурмотів «Вибачте», закрив двері з іншого боку. Задоволено посміхаючись, він попрямував до джипу, розуміючи, що Дмитро і Варя повинні бути тільки вдвох. Вони і так втратили занадто багато дорогоцінного часу, вони так довго страждали, бо були роз'єднані, а кохання адже воно для двох, йому необхідна присутність двох люблячих сердець, щоб вони були поруч і стукали в унісон.



Надія Голубицька

Відредаговано: 20.08.2018

Додати в бібліотеку


Поскаржитись