Порятунок церковних мишей

Частина 10

Арсен

Понеділок

«Як же дістали ці пари…» - подумав я, коли прокинувся вранці. Я вже давно займаюся набагато приємнішою справою, ніж журналістика, яку я помилково вибрав при виборі навчального закладу.

Я досить часто прогулював навчальні заняття, тому що це просто було не цікаво, але все ж інколи я з’являвся в університеті, щоб отримати той непотрібний диплом та показати його батькам, мов, ваш синок здобув вищу освіту.

Сьогодні був саме такий день, коли я повинен був з’явитися в університеті та ще й на першу пару, яку ледь не проспав, відкладаючи будильник тричі.

Йшовши коридором набрав швидкість, щоб влетіти в аудиторію й всіх порадувати своєю присутністю, як нізвідки з’явилася дівчина і я миттєво загальмував.

Набагато нижча за мене, маленька, обличчя досить не погане, але сіра, як і решта мишей нашого університету, до того ж одягнена в «балахон». Точно першокурсниця!

- Хей, маленька! Перший курс на цьому поверсі не навчається. Спускайся на поверх нижче.

Вона так і не може нічого мені відповісти, тому я ще раз переконався, що вона перший курс. Вихоплюю з її рук стаканчик з кавою. Зараз кофеїн не завадить. Заходжу в аудиторію та роблю ковток напою. Ум… Смачна! Не люблю каву з домішками, але ця дійсна того варта. Що це? Лісовий горіх? Хм, цікаво, де вона її купила? Але… не важливо. Я більше її не побачу, щоб запитати про це.

У своїх останніх здогадках я сильно помилився, тому що за мною увійшов в аудиторію Петрович і це чудо з кавою, тепер уже моєю.

Професор повідомляє чудову новину, що ця «зірка» навчатиметься тепер у нашій групі та те, що перевелася вона зі столичного університету. Тобто тепер до нас йдуть вчитися навіть зі столиці?

Ну що, ботани, танцюйте, тому що у вашому складі плюс один. І як тільки розуму вистачає людям одягати таке лайно?

Не розумію чому, але проводжаю її поглядом до самої парти Ірки й, вони привітавшись, починають про щось розмовляти. Що є в цій дівчині, що привернуло мою увагу й змусило мене, як телепня, сидіти й сканувати її поглядом. Несподівано вона починає сміятися та повертає голову у мій біг й наші погляди зустрічаються…

Чорт! У неї красива усмішка… та вона просто шикарна!

Щось не  у той бік мене починає клонити й добре, що дівчина злякавшись мого погляду, відвернулася. А тобі, Арсене, варто звернути увагу на Діну, яка намагається спопелити тебе своїм поглядом.

Але навіть дивлячись на Діну – думаю про зануду Амалію.

Амалія, вперше зустрічаю дівчину з таким ім’ям. Красивим ім’ям, як і вона сама… Квіткова дівчинка… Але чомусь робить з себе непримітну.

Вівторок

Усі вихідні я думав про це сіре дівча і вирішив ще й сьогодні піти на заняття. Мені це все не подобалося, але варто було побачити її ще раз.

З самого ранку Діна зустріла мене на стоянці університету, що знаходилася перед нашим факультетом. Я сиджу на капоті свого авто та намагаюся терпіти ніжності дівчини.

З Діною у нас щось типу вільних відносин, але починаю помічати одну річ, що вона стає наполегливішою та перегинає палицю все більш тягнучи її у свій бік. Я не планував мати з нею серйозних відносин та й взагалі з ким-небудь іншим. Ці обмеження не для мене, тому я вкрай серйозно задумуюся над тим, щоб завершити будь-які відносини з цією дівчиною. Нехай не будує собі казкових планів за моєї участі.

В черговий раз, коли Діна намагається мене поцілувати, помічаю Амалію, котра побачивши мене сором’язливо опустила голову й ледь не впала, перечепившись через бордюр. Смішна…

Сьогодні вона одягнена ще жахливіше ніж минулого разу. Зараз взагалі носять такі блузи та ще й сірого кольору. Точно миша… Але чому мені здається, що якщо її залишити без цього лахміття, то вона виявиться ще тією гарячою штучкою?

- А дупа у тебе те, що треба! – Не можу я просто так дати їй піти й не зачепити.

- Так поцілуй її та вали до біса!

Ого! Ось це так поворот та ще й несподіваний! Ось це розгін! Якщо чесно, то я онімів з такої відповіді. Хто вона в біса така? Зазвичай лохушки бояться розмовляти зі мною в такому стилі, або вона просто новенька й зовсім не в курсі про тутешні правила? Чи, можливо, столичні зубрили сміливіші Львівських? Нічого, ось і її подруга Ірина, яка розкаже, що тут і до чого…

- Так у нас тут татусевий синок. – Долітає до мене уривок фрази з їхньої розмови й миттєво мої долоні стискаються в кулаки.

Я просто ненавиджу, коли мене так називають, або якось схоже. Саме це і виступило однією з причин, чому я переїхав від батька. Завжди мене зрівнювали з татусевим синком, який без батька нічого не вартий. Я відмовився від життя з татом під одним дахом, відмовився від його статків та бізнесу, сам заробляю собі на життя й навчання, але все одно інколи чую, як це клеймо мені приклеюють на чоло! Саме таке зараз у мене відчуття…

- Ти про це пошкодуєш, стерво!

Ось тепер вона дійсно мене розлютила… Я знищу її за такі слова. Якщо вона мені здавалася милою до цього моменту, то тепер це зовсім ніякої ролі для неї не грає. Я знищу її найжорстокішим чином!



Кетрін Вайт

Відредаговано: 26.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись