Порятунок церковних мишей

Частина 11

Арсен

Середа

Сьогодні вона у чорному, як і я. Дивно, але якби на неї одягнути ще й косуху – виглядала б феєрично. Її красу важко приховати таким одягом, але чомусь вона посилено намагається це зробити.

- Косиш під мене, крихітко? – Усміхаюся від думки, що сьогодні нас підстеріг такий збіг.

- Звичайно. Я ж закохана в тебе по самі вуха. – Відколи це миші стали такими сміливими? Потрібно їм провести декілька уроків, щоб не забувались… - Надіюся кава сьогодні для мене гаряча.

Беру стаканчик з парти дівчини й дивуюся з її відповіді.

- Спеціально для тебе, зайчику! – З твоїх вуст останнє слово прозвучало цікаво. Я б не відмовився, якби ти інколи так мене називала.

Стоп! Вона зараз намагається мене звабити, чи мені це здалося? Дивна вона якась. Йду до Дмитра та Діни й на ходу роблю ковток напою…

Що за фігня? Маленька настільки постаралася принести мені гарячу каву, або ж це чортовий перець? Випльовую гидоту й тільки після зробленого розумію, що вона летить прямо на Діну. Вибач, крихітко, але ти сама потрапила під гарячу руку.

Звертаю увагу на хитродупу дівку нашої групи й розумію, що вона забавляється й нахабно спостерігає, а моїй злості просто дах зриває. Читай по губах, дівко:

- Я тебе знищу!

Вилітаю з аудиторії під скажене невдоволення Петровича.

Чорт! Вона зовсім знахабніла! Здається, Ірка їй не пояснила, що зі мною жарти погані. Я розчавлю її, як жука-гнойовика брудним черевиком!

Всі пари просидів в університетському кафе й намагався вигадати хоч щось, чим зможу помститися стерві. Після годинних роздумів я все ж знайшов вихід…

Усьому людству завжди радість, щастя, задоволення приносило кохання… Але, тільки якщо воно було взаємним та щасливим! Я закохаю стерво в себе, а потім розіб’ю серце! Після цього вона знатиме, що з такими, як я, жарти погані й назавжди засвоїть цей урок, а якщо вона взагалі повернеться у свою столицю – буде просто шоколадно!

Щасливий та усміхнений зрозумів, що досі сиджу в кафе. Потрібно відірватися перед початком помсти. Зриваюся з місця та йду на стоянку, але варто було вийти з факультету, як знову її зустрів…

Стоїть та про щось розмовляє з Іркою, а коли нова подруга поперла до маршрутки, то стерва попленталася геть від університету.

Сам того не розуміючи, плетуся за нею зовсім забувши про те, що тільки п’ять хвилин тому збирався потусити з друзями. Я йшов досить довго за нею й залишався непоміченим через те, що вона розглядала все навколо й зовсім не звертала уваги на людей. Ось вона повертає в тісний провулок і мій мозок миттєво підкидає думку: «А чому б мені її не налякати?».

Дивлячись на те, що між нами зовсім маленька відстань – я в декілька кроків долаю її й різко притискаю дівчину до стіни будівлі.

- Ай! – Вигукує від удару головою. Сорі, крихітко.

- Сюрприз! – Якось схоже говорять маніяки у фільмах.

- Що тобі потрібно?

- А тобі? – Брикається стерво.

Не подобаються мої «любовні» обійми?

- В якому сенсі? Ти зовсім здурів?

- Думаєш ти не відповіси за каву?

- Думаєш ти не відповіси за те, що зробив мені душ з калюжі? – Що вона несе?

Про що вона взагалі зараз говорить. Який душ? Яка калюжа? Але раптом я починаю розуміти й пригадувати, що в понеділок поспішаючи на пари, ненавмисно забризкав якусь дівчину біля університету, проїжджаючи по калюжі. Я просто не побачив її та не встиг збавити швидкість, оскільки дівчина з’явилася ні звідки. Я думав навіть вибачитися й чекав її біля входу на факультет, але так і не дочекався. Навіть подумав, що вона навчається не на нашому факультеті.

А тут виявляється, що саме це чудо постраждало від моєї автівки… Що ж ти робиш, доля моя доленька?

- То це ти була? – Не стримуюся й починаю реготати.

- Ха-ха-ха! Уявляєш! – Сердито промовляє.

- То у нас особисті рахунки?

- У нас, любчику, нічого спільного тепер! Ранкова кава тобі, як подяка за душ. - «Любчику» - звучить в голові. Це вона так знущається з мене, чи що? – Тому відвалив і зробив так, щоб більше не попадався мені на очі окрім пар.

З кожним словом вона наступала на мене, а я робив кроки назад, поки не зустрівся спиною з протилежною будівлею. Миша знахабніла вкрай, але чомусь я це терпів і мене це не дратувало. Що з цією дівкою не так? Або ж зі мною?

Нахиляюся, щоб прошепотіти їй на вухо й відчуваю аромат… Ніжні повітряні парфуми губляться на фоні запаху кави з лісовим горіхом. Вона пахне, як смачний напій.

- Це ще ми побачимо, Ліліє!

Задом вперед віддаляюся від неї, але досі не можу відвести погляду від здивованої дівчини.

- Я Амалія, а не Лілія, дурню! – Злісно викрикує й тупає ніжкою.

- Як скажеш, квіточко! – Повернувся спиною до дівчини й пішов до свого авто, усміхаючись, як останній кретин.



Кетрін Вайт

Відредаговано: 26.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись