Порятунок моєї душі

Розділ 12

Зоряна


Дивно, усе дивно… Не очікувала, що цю людину ще колись побачу. 

Та ось він стоїть переді мною… Виявляється, що маленька Лара її далека родичка. Здивована неабияк…

Чесно, не розумію, чому в один момент тягне до спілкування з цим чоловіком, а в інший хочеться чим найдалі його відправити, аби не бачити задоволеного обличчя.

Коли прощалися,  обійняв та знову почав звертатися на ви. Хоча кілька хвилин тому сам захотів перейти на ти.

Та в цілому дивний… З'явився, можна сказати, нізвідки зі своєю ненормальною нареченою. Ви скажете, що перед тим, як судити людину потрібно її хоча б трішки знати. Але вибачте мені, яка нормальна дівчина, знаючи, що у неї на носі весілля піде до клубу і буде загравати з іншими. Це повний абсурд.

Можливо, те, що я зараз скажу багатьох здивує, але я ніколи у своєму житті не закохувалася… Інколи симпатія і була, але такого зв'язку, що дихати без цієї людини не могла, не було…

Певною мірою це добре, адже я не хвилююся за когось, а живу спокійним життям. 

Сьогодні у мене вечір буде веселим, адже маю завітати до подруги, аби посидіти з Інною.  

Звичайно, з розпещеними дітьми дуже важко знайти спільну мову. Але головне терпіння, і не піддаватися їхньому впливу.


Зараз, дібравшись додому, я вирішила дещо приготувати. Думаю, що зефірки сподобаються дівчатам. Через годинку, кухню заповнив аромат ванілі... Ммм, смакота…

Склавши усе в судочок,  пішла, щоб одягтися в більш зручний одяг. Перевіривши наявність усього, що  потрібно, замкнула квартиру і рушила у дорогу.

Чомусь сьогодні великі затори, хоча у Львові це буває рідко. Я простояла близько пів години поки проїхала половину шляху. От ще один аргумент, чому люблю ходити пішки.

Нарешті дібравшись до місця призначення, видихнула з полегшенням. 

Підіймаючись сходами до потрібної мені квартири, я почула сильний стук дверима і як хтось швидко почав бігти по сходах. Спочатку, дуже злякалася, але потім просто пробрало на сміх. З верху спускалася, а точніше летіла, мов вітер, моя люба подруга. Коли її очі навелися на мою постать побачила по її очах, ніби я порятунок усього її життя.

– Я навіть словами описати не можу, як рада тебе бачити. Ти  мій Ангел-Охоронець, мій промінь сонця!!! – вже на мить подумала, що вона з глузду з'їхала, бо з таких слів, я майже Мати Тереза.

– Ей тихіше, що з тобою? Звідки така емоційність і піднесення мене до небес?

– Зоряно,  я за цілий день з нею просто здуріла, в прямому сенсі цього слова.

Ще такою розгубленою і знесиленою її ніколи не бачила… Аж смішно з неї.

– Зрозуміло, а куди ти так летиш, як навіжена?

– Я втікаю з пастки у яку сама себе загнала. А якщо серйозно, то потрібно ліки деякі купити, тій злюці і ще забіжу у магазин куплю собі заспокійливе, – вже обидві згодом стояли сміялися.

– Добренько, іди, але не біжи, а то ще носа поб'єш!

– Як скажеш матінко.

– А я піду до Інни, спробую налагодити контакт.

– Домовилися.

Після розмови, почала підійматися далі. Відчинивши двері та зайшовши всередину, мене здивувала загробна тиша.

– Агов, є хтось живий? – я тихенько продовжила йти до кухні, залишила солодке і попрямувала до кімнати дівчини.

Коли потрапила усередину помітила, як вона у навушниках слухає музику.

– Привітик, Інно! Чим займаєшся? – промовила, виймаючи з вух цей прилад.

– Я не збираюся з тобою говорити, і чим займаюся, тебе це немає хвилювати.

– Я з тобою привіталася і поцікавилася твоїм життям, невже так важко дати відповідь?

– Так, бо я знаю всі оці психіатричні методи.

– По перше, психологічеі, адже я психолог.

– Яка різниця? І що далі?

– А по-друге, ці питання тобі задала в якості подруги, – і після цих слів залишила її на самоті.

Поки немає Христини,  знайшла тарілку і виклала зефір. Його аромати ще досі залишився, і ще одним доказом став голос Інни.

– Зорянко, а чим це пахне? – пестлива форма, щось новеньке. Я вирішую промовчати, адже вона має розуміти, що не всі будуть танцювали під її дудку.

– Вибач, мені за те, що я так грубо з тобою повелася, – хух, це вже успіх, що зрозуміла в чому помилка.

– Тобі чай заварити?

– Так.

Поставила чайника та почала шукати трав'яний збір. Христина його привезла пів року тому з Карпат. У його складі всі корисні трави: липа, жоржина, м'ята, звіробій і багато інших.

Заваривши дві чашки чаю, і поставивши їх із зефіром на підніс попрямувала до Інни. 

– Ммм... Я просто шаленію від аромату… чимшвидше хочу спробувати.

– Добре, тільки за! 

Чаювання проходило в хорошому настрої. Все було максимально атмосферно та красиво. Чесно, я не очікувала, що Інна одразу ж відкриється. Мені розповіла багато історій, які з нею трапилися, друзів, їхні пригоди. Здавалося, що живе звичайним життям підлітка… Тоді чому така агресивна до своїх рідних і закрита від них? Я розумію, що можливо і вони тут певною мірою винні. Але чомусь здається, що правда криється в іншому.

Минула година, як ми розмовляли з дівчиною. І в одну мить зрозуміли, що щось Христини довго немає. Я почала до неї набирати, але трубку ніхто не підіймав. 

– Вона мала вже бути, адже знає, що  о 19:00 потрібно приймати ліки, – після цих слів я ще більше розхвилювалася.


Згодом, після довгих спроб додзвонитися, телефон опинився поза зоною досяжності. 

Вирішила залишити Інну саму, а сама пішла на пошуки горе-подруги. Я думала, що мій вечір пройде погано через Інну, але щось пішло не так.

Як тільки вийшла з під'їзду, недалеко почула дуже цікаву розмову. Два голоси, один з яких знайомий.
Помаленьку, крок за кроком почала підходити до цих людей. Просто переді мною постала новенька ауді, а біля неї Христина з якимсь хлопцем. 

– Доброго вечора! – привіталася з цією парочкою.

На мене вилупилося дві пари здивованих очей.

– Ой Зоряно, – почула писк своєї подруги.

– Ти чому вимкнула телефон? Ми місця не знаходили з Інною.



Sonya Dream

Відредаговано: 15.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись