Повертатись - погана прикмета

10

Далі події розвивалися швидко. Наступного дня, прийшовши з роботи, Аліна спіткнулася в передпокої через велику валізу.

 - Ти кудись збираєшся? -  спитала вона.

Вадим вийшов із кімнати й спинився у дверях. На його обличчі вимальовувалося вагання - мабуть, він розмірковував, як краще почати розмову. Але врешті-решт вирішив осідлати улюбленого коника - почати із звинувачень на адресу дружини.

 - Ти сьогодні дуже затрималася, - сказав він. - І від тебе пахне чоловічими парфумами. Я впевнений, що в тебе там, на роботі, є коханець. Може, це твій начальник?

 - Тебе це не стосується, - відповіла Аліна.  Вона зайшла до ванної і зачинила за собою двері. Вадим не міг цього бачити, та вона дивилася у дзеркало і сміялася сама до себе. А він все ще ходив за дверима і бубонів про те, що не може більше такого терпіти і не дозволить робити з себе дурня.

Аліна вийшла з ванної, накинувши халат, пройшла на кухню, дістала з холодильника пляшку мінералки. Вадим попрямував за нею.

 - Коротше, я від тебе йду, - рішуче сказав він. - Ти мене більше не кохаєш, бути "рогоносцем" я не хочу. Тому, вважаю, нам краще розійтися.

 - Що ж, це достойне рішення, - Аліна сиділа, дивлячись у вікно, і маленькими ковтками пила мінералку.  - Успіхів тобі, Вадиме!

Він виглядав дещо невдоволеним. Очікував чого завгодно - здивування, сліз, того, що дружина почне виправдовуватися, просити його залишитися. Але така байдужість з її боку неприємно його вразила. Хтозна, а раптом придумана ним історія про те, що Аліна його зраджує, є правдивою? Ну й чорт із нею, хай робить що хоче!

 Він підхопив свої валізи і попрямував до виходу.

 - Ключі віддай, - пролунав із кухні голос Аліни.

Вадим дістав із кишені ключі і не витримав - з усієї сили жбурнув їх об кухонні двері. Було б добре, якби розбилося скло, посипалися скалки, але нічого цього не сталося. Ключі тільки брязкнули та впали на підлогу.

Вадим пішов.

***********

Вже через дві години він був у своєму рідному місті і дзвонив у двері Євиної квартири. Вона довго не відчиняла, аж Вадим подумав, що, може, її немає вдома. Та раптом за дверима почулися неквапливі кроки, і  на порозі з'явилася господиня. Вона була в домашньому одязі, волосся вільно розпущене по плечах, але  на обличчі - ретельний макіяж, немовби Єва збиралася кудись виходити, тільки не встигла ще перевдягнутися.

 - А, це ти! - здивовано подивилася на нього. - Яким вітром у наші краї?

Вадим подумав, що, може, вона жартує. Це було цілком у її стилі.

 - Ти ж сама мені написала вчора, - сказав він. - ну, щоб я приїздив. Що ти хочеш почати все спочатку...

 - Нічого такого я не писала, - позіхнула  жінка. - Може, хтось зламав мій профіль... Ти що, передзвонити не міг?

Вадим колись спересердя видалив її номер з пам'яті телефона, тож навіть якби йому й прийшло у голову зателефонувати, то він не зміг би це зробити.

 - То як мені тепер бути? - розгублено спитав він. - Я через тебе від дружини пішов...

 - А я тут при чому?

У ньому закипіла злість:

 - Ти при всьому! Усе життя мені перепаскудила! Недаремно кажуть, що ти відьма! І тоді, в парку, діточок нам побажала! Ненавиджу тебе!

 - Немає діточок? - спокійно спитала Єва. - То й слава Богу! Бо таким дурням краще не розмножуватися!

І захряснула двері прямо перед його носом.

Вадима почало трусити, ніби в лихоманці. Він сів прямо на сходи, дістав телефон, спробував набрати номер Аліни. Пальці не потрапляли на кнопки,  двічі у слухавці чувся механічний голос: "Вибачте, такий номер не є дійсним". І лише з третього разу відбулося з'єднання. Та дружина відразу ж скинула виклик. Він набрав її номер ще раз. У трубці почулося тихе : "Алло!"

 - Аліно, - сказав Вадим. - Ти знаєш, я був неправий. Увесь час неправий. Можна, я повернуся? Тепер все буде по-іншому.

 - Не думаю, що це гарна ідея, - сухо відповіла Аліна.

 - Але ж ти любиш мене, правда?

- Так, колись любила. Але ти сам сказав... тоді. давно  - не потрібно нікого навздоганяти, якщо він пішов. І кохання це так само стосується.

У трубці почулися гудки.

Вадим так і сидів на сходах і дивився  прямо перед собою.

 - З вами все гаразд? Може, "швидку" викликати? - якась сердобольна сусідка Єви підійшла і потросала його за плече.

 - Що? А, так, усе в порядку. Не хвилюйтесь... - він сховав телефон і повільно пішов униз сходами. Потрібно було їхати до батьків, придумати, як пояснити їм своє повернення. Але раптом збагнув - на душі стало набагато легше. Ніби несподівано з неї звалився тягар, який лежав там багато-багато років. Можливо, і справді, все, що не робиться - тільки на краще...



Мар'яна Доля

Відредаговано: 12.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись