Повертатись - погана прикмета

11

Аліна колись читала в інтернеті розповідь про  лікаря-полярника, котрому довелося власноруч видаляти собі апендицит. Просто у їхній експедиції він був єдиним медиком, а через сильну завірюху  дістатися до лікарні було неможливо. Тож довелося цьому чоловікові самому, під місцевим наркозом, дивлячись у дзеркало чи й навпомацки, робити собі операцію. До речі, вона минула вдало, хоч потім лікар і розповідав, що були такі моменти, коли здавалося - не витримає і втратить свідомість. Але розумів, що іншого виходу немає, тож треба діяти...

Ось  приблизно такі відчуття заволоділи нею у цей пізній вечір. За вікном розгулялася негода - йшов сильний дощ, шумів вітер. Коли вона говорила з Вадимом по телефону, їй здавалося - от-от не витримає і скаже : "Приїзди..." Все-таки він і досі був їй небайдужий, незважаючи на те, що останнім часом їхні стосунки тріщали по швах. Але раптом він і справді все  міг би переосмислити? Змінитися?

Вона дістала з кухонної шафки пляшку вина - ту саму, яку купила, щоб  влаштувати романтичну вечерю за порадами психологів. Здалося, це було не тиждень, а сто років тому.

Налила собі у склянку, випила, дивлячись у темряву за вікном. Їй хотілося плакати, але сліз не було.

"Треба відволіктися".

Аліна ввімкнула ноутбук,  погортала стрічку Фейсбуку - нічого цікавого. Її однокласниці обговорювали рецепти консервування,  ділилися фото синів та донечок... цього року так співпало, що багато діток її ровесників пішли до першого класу...

Їй раптом захотілося заглянути на той, старий, форум, де вже давно не спілкувалася. Чи він хоч існує досі? Чи там залишився хтось, хто її пам'ятає?

Форум продовжував існувати, і серед користувачів,  що у цей досить пізній час були он-лайн, вона побачила знайомий нік.

Якось імпульсивно, несподівано для себе написала йому в приват:

"Доброї ночі! "

"Привіт! Давненько вас не було" - відразу ж з'явилася відповідь.

"Приємно, що хтось мене ще пам'ятає".

"Ну так, я ж не втрачаю надію довідатися про результати нашого парі. Хоча,  скоріше за все, я програв. Уже минуло більше, ніж три роки? Здається, п'ять?"

"П'ять з половиною.  Але  все-таки правда на вашому боці."

"То я можу вас пригостити шампанським?"

"Ви щось плутаєте, ви б мали мене пригощати, якби програли у нашій суперечці."

"Та ну його, це парі! Тим більше, терміни вже давно минули. "

"Але ж ми зовсім не знаємо один одного. "

"То можна буде погратися у шпигунів, треба ж якось виправдовувати свій нік. Давайте домовимося про умовний знак. Я можу одягти червоний шарф, наприклад."

Аліна підвела очі від монітора і побачила своє відображення у віконному склі. Вона посміхалася.

***********

І все-таки Бегбедер помилявся... Бо Аліна з Богданом  на сьогодні прожили не три, а тричі по три роки, і любов їхня нікуди не зникла. Більше того, вона навіть примножилася. Ось одну любов у зворушливих бантиках вони ведуть перший раз до школи, а друга - лежить у колясці і намагається дотягнутися своїми рученятами до барвистого брязкальця.

Насправді у коханні немає ніяких законів та правил. Немає терміну придатності. Немає жодних "якщо". Головне - це зустріти ту людину, яка потрібна саме тобі. А ти  щоб був потрібен їй. Усе ж інше прийде неодмінно.

 

Шановні читачі, я щиро вдячна за те, що ви знайшли час, аби прочитати мою повість. Сподіваюся, вона не залишила вас байдужими.  А також маю надію, що й інші мої твори вам сподобаються. Запрошую натиснути на кнопочку "Відстежувати автора", щоб не пропустити жодної з моїх новинок. Також буду безмежно вдячна, якщо ви поставите "лайк" книзі, яка вам припала до душі, або поділитеся своїми враженнями від неї.  Про що б ви хотіли ще прочитати? Які теми вас цікавлять?

Ваші думки та відгуки допоможуть мені у написанні нових творів, а задумів ще ой-ой-ой стільки))

До нових зустрічей на Літнеті!

Ваша Мар'яна.

 



Мар'яна Доля

Відредаговано: 12.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись