Правила гри

1 частина

Розділ 1. Новий світ

 

*  *  *

Ранок був похмурим. Тай голова боліла. Крижаний вітер гримав у вікна, хоча  ще учора сяяло багряне сонечко і зелень розцвітала прямо на очах. Ехх... напружені робочі дні уже почалися. І як би цього не хотілось, прекрасний літній час уже стік.


 Сьогодні Поліні прокинутися було не легко, проте, ще трішки послухавши дзвін будильника, вона нарешті сповзла з постелі й подалася в кухню, щоб перекусити там чим-небудь смачненьким. По неї заїхав батько. Після швидкого сніданку Поля сіла в машину і поїхала до університету. Всю дорогу вона терла від хвилювання коліна, нервово кусала губи і безупину розгладала дерева, які миготіли край дороги, перетворюючись в суцільну товсту болотно-зелену полосу, аж поки не стало видно охайно прибране подвір'я і велику споруду. Біля неї ходили, стояли різні за висотою і формою постатті. Їх було так багато — цілий натовп. Це лякало. Брюнетка вийшла з машини і, попрощавшись з татом, невпевнено підійшла блище. Вже минули ворота, рядок густонасаджених туй і дівчина покрокувала до цього ж натовпу. Все повільніше й повільніше вона підступалась до нього і коли наблизилась вже зовсім впритул, то застигла мов вкопана, не знаючи куди себе діти. Жодного знайомого лиця! Всі якісь холодні чужинці…

"Стоп. Спокійно. Потрібно просто перестояти тут промову і можна видихнути з полегшенням," - твердила собі дівчина.

Проте, як виявилося, тут були навіть дуже знайомі їй лиця. Лиця, яких вона не хотіла б бачити понад усе, тим паче в такій ситуації, коли й без цього паршиво й незручно.

 Одним з цих «облич» виявилася миловидна коротковолоса шатенка. Приємне й гарненьке, на перший погляд, створіння, одягнуте в звичайне біле плаття, з квітковою вишивкою на грудях, що ступало десь поряд по бруківці.  Раптом Поліна похолола. Їй зараз не дуже хотілося бачити її. Атже не так давно сталася їхня сварка і дівчата досі були в дуже поганих стосунках. Арина пройшла мимо і навіть не поглянула на ту, у якої всього пів року тому тому відбила хлопця.

«Що вона тут робить? Як же мене все бісить!» Поліна тихо загарчала і з силою зжала кулаки. Її, й без цього жалюгідний настрій, став ще нестерпнішим. А розуміння того, що вчинити нічого не можна просто її добивало. Цей світ остаточно погряз в трясовині несправедливості й жорстокості.

Несподівно хтось схопив Поліну за руку, при цьому виводячи дівчину з заціпеніння. Це знову була та білявка, здається, Віка. Світловолоса красуня вже звично для Поліни мило усміхнулася і заговорила:

—Ти тут сама? Я ось шукала свого брата і зустріла тебе раптом! Класно! Ходи зі мною, там вже все починається! - ентузіазм з неї так і хлистав й міг, напевно, навіть мертвого розворушити.

Потік слів не припиняв литися з її пухкеньких акуратних губ. І, здавалось, що за кілька хвилин вона може розповісти все своє життя. За той шматочок часу, як  дівчата йшли повз натовп, ця невгамовна білявка встигла повіда́ти про свою дорогу сюди, про плани на вечір, про свого брата, про північні циклони і навіть про недавню крадіжку в магазині.

Разом з Вікою брюнетка нирнула в натовп. А після того, як опинилася ззаду якогось високого темноволосого хлопця, застигла. Юнак був сантиметрів на тридцять вищий від неї. І добре що вищий… Всі ті події, які відбувалися попереду, її все одно не цікавили. Погляд Поліни ковзнув по його спині вниз. Вона побачила кілька срібних і золотих перстнів на його довгих охайних пальцях і знову підняла очі. Його плечі були широкими і міцними. Це додавало мужності.

Дівчина зацікавленно розглядала його акуратну зачіску та сірий костюм. Запонки на сорочці, золотий ланцюжок на його блідій шиї та неймовірні лакові туфлі, які так і блищали від прозорих осінніх променів сонця. Поліна так захопилася цією справою, що й не помітила руху його голови. Хлопець плавно повернув своє бездоганне, мов з мармуру висічене, обличчя і безтурботно, дещо ігриво кинув:

— В мене на спині пентаграма? 

— Що?

— Ти так дивишся на мою спину, наче там пентаграма. Намальована кров`ю бідненького кролика. Чи це я такий красивий, що ти погляду відірвати не можеш? Прямо-таки пропалюєш мене своїми очима,- хлопець кривувато усміхнувся, зовсім не по-щирому.

Дівчина помітно зашарілася і, ступивши кілька кроків назад, обернулася. Поліна нічого не відповіла хлопцеві, а тільки кинула розгублений і переляканий погляд перед тим, як встекти. Не встигла вона сховатись в натовпі, як всі почали розходитись по групам. Темноволоса красуня оглянулася. Віка кудись зчезла. Поліна знову зосталася сам-на-сам з цією гамірною юробою.

Дівчина вже була почала впадати в паніку, коли її знову смикнули за руку. Цього разу Віка була не одна. Біля цієї щебетухи стояла повна її протилежність: дівчина з темним, підстриженим під «каре» волоссям, холодною гримасою і з чорною косухою на плечах. Цей шикарний образ гота довершав такий же чорний чокер на її шиї і темно-лілова помада.

Не можна було сказати, що ця дівчина надзвичайно красива, проте вона виглядала досить симпатично: тоненький носик, разючі темні очі, з чорними густими віями і пухкі безконтурні губи. Незважаючи на кислу міну тієї дівчини, Віка сонячно посміхалася. Білявка підхопила обох подруг під руки і кудись потягнула, попутно їх знайомлячи.

 

*  *  *

           Додому дівчата повертались вже втрьох. За кілька зупинок на Поліну мав чекати тато, а Віка й Марта, на тій же зупинці мали ждати своій трамвай. В ході бесіди між ними, виявилося, що Марта не така вже й похмура та мовчазлива, як це здалося на перший погляд, а навпаки: така ж невгамовна, як і Віка, до того ж сміливіша і пряма.

           Вони уже зайшли за ріг, коли Поліну хтось покликав. Всі зупинилися і оглянулися. Навкруг нікого не було, але Віка чомусь засміялася і мовила:
           — Іди, там тебе хтось чекає,- підштовхнула Поліну невгамовна білявка.
          На Поліниному обличчі з'явився якийсь дивний вираз. Можна було сказати що йти туди їй зовсім не хотілось. Але всеж-таки Віка змусила подругу поглянути що за тип там на неї чекає.
           Поліна обережними повільними кроками «потупцяла» за ріг. Побачила там хлопця.Того самого, високого темноволосого, того який змусив її червоніти. Нарешті брюнетка змогла роздивитись красеня цілком. Його обличчя виявилося дуже привабливим. Темні очі й прямий ніс, його самовпевнена усмішка знову змусіли її почевоніти.
           — Привіт, красуне, знову,- юнак стояв спершись спиною об блискучу чорну, шикарну машину.- Можеш звати мене Антон.
           — Дуже приємно, Антон,- посмілішавши глузливо мовила дівчина,- вибач, я не маю часу балакати. Чим можу бути корисна?
           — Пф,- пирхнув він на це.- Ти дещо загубила, коли тікала від мене... Це твій кулон? Доречі, красивий,- звеселився привабливий хлопець і додав, коли Поліна, вирвавши прикрасу з його рук, поспішила геть,- я так сподівався поговорити з тобою! Куди знову тікаєш? Дванадцята пробила, попелюшко?- вже зовсім весело  вигукнув Антон їй вслід.
          Тільки тепер дівчина помітила, що з її шиї зник кулон. Невже вона і справді його ось так загубила? І добре все ж таки, що цей хлопець його  їй повернув.
          — Ти щойно балакала з зіркою універа!- як енергійно мовила Віка, коли Поліна повернулась.
          — Який він красень! І як це говорити з ним? Кажуть, що він з дуже багатої сім'ї!- вставила своє Марта і потягла розгублену подругу за собою.
 



Наталия Стрижак

Відредаговано: 31.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись