Привіт, я Spark

Хто я тобі

"Хто я тобі, окрім довіри.
Окрім тієї, кому можеш писати, дзвонити,
коли всі інші не про розмови узагалі."
(с) Іванка Світляр "Бухта м'ятного світлячка"

Перше, що я зробив - це написав Кіт, Меломану та Ханні. Відправив їм просто одне запитання - "що було вночі?". Знайшов Celeste і надіслав їй запит на дружбу. Я не міг всидіти на стільці, вертівся, барабанив пальцями по столі, але за п'ятнадцять хвилин не отримав бажаної відповіді, навіть позначки "прочитано" не було. Мені нічого не залишалося, як збиратися на роботу.

Вперше цієї зими повітря було морозним. Була надія на сніг. Він завжди викликав у мені цілу палітру відчуттів. Хоч я вже дуже давно не був малим дитям і часто почувався так, немов дементори насправді існували і раз за разом випивали із мене всю радість, все одно, коли йшов сніг, я відчував таке піднесення, наче не все ще втрачено. Сніг - це надія.

Rolling Stones - Winter в навушниках.
Я ніколи не вважав себе романтиком, але ті, хто мене знали, завжди характеризували мою особу саме так.
Не раз чув від інших, що схильний усе драматизувати. Вона теж так вважала. Колись батько сказав, що це неприпустимо для чоловіка. Я обрав абсолютно звичайну, в дечому навіть нудну спеціальність. Жодного натяку на творчість. Любив цифри і тупі комедійні шоу, де немає місця для глибоких почуттів. Але, якщо б хтось запитав, чим я живу, моя відповідь була би такою: я жив мріями, коли вона була поруч, я живу спогадами, відколи її нема. Мабуть, усі мої знайомі праві щодо мене.

Кольорові зірки блимали на деревах. Звичайна ілюмінація, котра знову повернула мене до сьогоднішньої ночі. Я не розумів нічого. Був упевнений, що те все мені просто наснилося. Може, я просто перевтомився? Не пам'ятаю, коли востаннє нормально спав, що вже казати про відпочинок. Важка рутина, яка засмоктувала і пролягала глибокими синцями під очима.
Але як пояснити те, що Celeste існувала насправді? Принаймні, у неї була сторінка на TheLastDreamers і з головного фото всміхалася саме та дівчина, з якою ми вночі дивилися на зорі. Як пояснити смс від колишньої? Як я міг приходити до неї і не пам'ятати про це? І чому мені не давали спокою очі Celeste? Чому я не міг їх забути і водночас не міг пригадати, звідки я знаю цей погляд?

Навіть не помітив, як опинився в будівлі "EconomiQ". Зовсім забув про Елю, от, телепень! Вона вже два роки вислуховує моє ниття, а я навіть не спромігся принести їй улюблене лате. Улюблене... Вона постійно пила одну і ту ж каву і постійно нагадувала мені, яку саме, бо я не міг або ж не хотів запам'ятати.

Коли я увійшов, Еля вже сиділа за своїм столом. Поруч із нею був зелений стаканчик з кавою, на якому були намальовані олені. Отже, встигла купити у "ельфів". Із середини листопада каву у фургончику продавали саме в таких стаканчиках. Ну, хоч щось, пов'язане з Елею, я запам'ятав.

- Я чомусь знала, що ти забудеш, - вона навіть не відвела погляду від свого столу і проказала це так легко, без краплі образи, а потім посміхнулася.
- Як ти..., - почав було я.
- Впізнала тебе по кроках. Для мене кроки, як відбитки пальців. Унікальні. У кожного свій темп і звук, - вона говорила буденним тоном якусь нісенітницю, тоді повернулася і, побачивши мою реакцію, розсміялася. 
- Повірив чи що? Я просто краєм ока помітила твою куртку. Ніхто з наших не носить речей таких кислотних відтінків. Але, - вона знітилась, - ти не подумай, мені подобається.
- Окей. 
Я посунув до свого столу, червоніючи. Еля була впевнена, що я забуду про каву. Хороший же з мене друг. Ми ж друзі? Чи хто ми такі один одному?

Працювати було надзвичайно важко. В голові вирували думки. Тримав у робочому комп'ютері напоготові вкладку TheLastDreamers. Ніхто мені не відповідав, ніхто не читав мого повідомлення. Ні Кіт, ні Меломан, ні Ханна. Вирішив піти на перекур, голова розколювалась і треба було якось заспокоїти нерви, але, як тільки я встав з-за столу, на екрані блимнуло сповіщення. "Вітаємо, Spark і Celeste тепер друзі". Мої долоні стали вологими, я нервово сковтнув слину і повернувся на місце. Назад вороття немає.

 

"Привіт, Celeste. Що було вночі? Ти пам'ятаєш?"

Перечитав повідомлення, якесь безглуздя, вже думав видалити, але за мить прийшла відповідь.

"Було гарно. Пам'ятаю."

І все? Що взагалі коїться? Тобто цю дівчину все влаштовує? Нормально світитися синім світлом, нормально проводити час поруч з людьми, чийого справжнього імені і вигляду ти навіть не знаєш? 

"Мені сподобалось.
А тобі?
Послухай."

За повідомленням прилетіло аудіо.
Під'єднав навушники і ввімкнув.
"I've been searching for a trail to follow again,
Take me back to the night we met."

Поверни мене в ту ніч, коли ми зустрілися. В голові запаморочилось. Мій здогад обпікав зсередини. Я мусив переконатися. Я повинен був запитати.
Я пригадав розгублений погляд смарагдових очей. У Celeste вони були карими, але...

"Софі, це ти?"
Я відправив смс раніше, ніж встиг подумати про наслідки.
Вона прочитала. Трясця! Вона прочитала. Я повільно стягнув навушники.

Користувач Celeste видалив сторінку.

Еля промчала повз мене, добряче зачепивши ліктем спинку мого стільця.

- Ти куди? Не вдарилася?
- Все нормально, я по каву, - буркнула, але на виході з офісу озирнулася. - Тобі взяти?
- Так. Мені...
- Я знаю, яку каву ти п'єш, знаю, - повторила і побігла далі.

Кіт відписала першою із всієї компанії.
Я був вдома вже дві години, але досі не повечеряв і не перевдягнувся. Увесь цей час лише лежав і дивився у стелю.

"О, друже, не кажи, що не зацінив. Було круто. Еге ж?"

"Як тобі це вдалося? Як ти мене перенесла?"

"Це не я. Музика і дрібка магії."

Я заплющив очі. Все це просто не вкладалося в голові. Як розуміти зникнення Celeste?

"До речі, Spark, ти сьогодні з нами? Чи маєш плани?"

Мені потрібно було знайти Celeste. Думки про неї витіснили усе інше. А що як це справді Софі? Але навіщо тоді вона написала смс, щоб я більше не приходив? Навіщо казати, що між нами все скінчено і в той же час шукати зустрічі? Мене тягне до Celeste, як до незвичайної дівчини, чи тому що я думаю, що Celeste - це Софі?

Без двох хвилин опівночі Celeste відновила свою сторінку.

"Кіт, я з вами."

"Меломан, передає привіт. Заціни"



Лея Лісбон

Відредаговано: 24.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись