Про що мовчать твої очі?

глава 2.3

Моє життя ніколи не нагадувало бочку з медом. Але інколи здається, що я єдина, хто зробила його таким. Ви ніколи не думали, чому злочинці, яким винесли вирок потім після відбування покарання повертаються та намагаються помститися суддям, слідчим чи прокурорам? Я думаю, ще це закладено десь глибоко в людській природі. Ми не можемо пробачити тим, хто вказує на наші помилки. 

Не має жодного сенсу ображатися на мадам Девіс лише за те, що вона вказала мені на мій же проступок. Не знаю чому, але від думки, що мені треба тепер буде ходити на терапію, по спині проходить холодок. Вам, мабуть, дивно від того. Ну і справді, що такого? Явно не найгірше, що могло б трапитись. Але для мене...

Для мене це складно. Мені тяжко відкриватися людям. Я вже й не пам'ятаю, коли останній раз говорила з кимось відверто. 

Навіть всередині своєї родини. Хіба що Лютер іноді удостоюється честі послухати моє ниття. Не хочу грузити тата, а маму..

Мама пішла з сім'ї, коли мені було 5 років. Часто дивуюсь, чому вона взагалі вишла заміж за мого батька. Вони були і залишають дуже різними. Тато дихав киснем, а мати високими мріями. Мабуть, лише в фільмах чи романах протилежності знаходять один в одному щось чарівне, а от в реальному житті все набагато прозаїчніше. Моїм батькам не судилося знайти гармонію один одному. Ті відмінності, що на початку додавали перцю, потім згубили ж їх. Мій тато хотів тихої стабільності, яка кинула зашморг на тендітну шию матері. Вони були з різних світів, кожен вірив у своє. Мамі не хотілося прив'язуватися до будь-чого земного.

Вона була балериною. 

Для мене загадка, чому мама погодилася проміняти пачку і пуанти на кухарський фартух і підгузки. Коли я народилася, тато казав, я проявляла серйозні вокальні здібності, у мами почалися жахливі мігрені. Вона робила зусилля кожного разу, коли треба було мати справу зі мною. Мама дуже хотіла повернутися на сцену, але я, як і будь-яка дитина, не могла дозволити їй цього на перших місяцях свого життя. Не знаю, чи можна відчувати любов і ненависть одночасно, але інколи я думаю, що моя матір саме так до мене і ставилася. Я не давала їй себе реалізувати. 

Її амбіції мені цього не вибачили.

14 років її відсутності стрели ті невеликі крихти спогадів, які вона з неохтою залишила по собі. Я не плакала, коли тато сказав, що мама більше не буде читати мені казки наніч. Але його я теж більше не просила цього робити. Тато пояснив, що головне дозволити людині, яку ти любиш відчувати себе щасливою, навіть якщо для цього її прийдеться відпустити. Я не бачила, щоб з тих пір хтось хвилював його серце. Якою б не була моя матір, вона назавжи залишилася єдиною для батька. 

Я чула, що її запросили танцювати в Росію, а потім вона стала викладати в Академії російського балету імені Ваганової. Мама присилає чеки на день народження, але не більше. Я навіть не впевнена, що зможу вгадати її на вулиці, якщо зустріну. Хоча кого я обманую, з якого дива їй гуляти вулицями Бостона.

Після чергового дня, мені просто хочеться залізти під ковдру і заховатися. Прийшло повідомлення. Оскільки, мені просто так ніхто ніколи не пише, роблю припущення, що то або з коледжу, або нове замовлення від клієнта. Я пишу код, займаюсь дизайном сайтів, анімацією. Все, що хоч трохи може принести мені грошей - годиться. Інколи прилітає щось цікаве, але зазвичай я витрачаю залишки свого зору на якусь фігню. Охх

Первіряю пошту. Бачу, що прислали листа про моє відпрацювання. П'ятниця на 4 годину вечора. Якраз закінчаться у мене пари і піду знімати стрес. Щоб його..

 

 



Роза Аксельрод

Відредаговано: 06.07.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись