Про що не скаже твоє серце

Розділ 6

Таня довго поралася з матеріалом до завтрашнього уроку, паралельно готуючи вечерю і одним оком поглядаючи на екран телевізора, де йшла її улюблена турецька мелодрама. Потрібно було скласти план і по ньому розкрити матеріал з падіння французької монархії вісімнадцятого століття та перехід до республіканської форми правління. Тема була до остраху нудною, але Таня намагалася внести в неї якісь захоплюючі факти і вплести приклади з фільмів, що було б цікавіше для школярів. Відкрита сторінка в соціальній мережі пискнула приходом нового повідомлення і Таня одразу відкрила його.

Привид Опери знову був у мережі і саме він надіслав їй нового листа:

— Кожен день. Кожну хвилину. Я думаю про тебе. З кожним новим вдихом розумію, що ти подобаєшся мені ще дужче, аніж на попередньому видиху.

Серце Тані затремтіло. Відставивши у бік матеріал для уроку, вона підсунула до себе ноутбук і швидко йому відповіла:

Якщо це правда, прошу, скажи мені, хто ти.

— Тобі це не потрібно. А мої слова — лише спосіб сказати про свої почуття. В реальності я ніколи не озвучу їх.

Таня зітхнула. При думці, що то все ж може бути Руслан, по тілу пройшов озноб, а на чолі виступили бісеринки холодного поту:

Ну, якщо ти не хочеш відповідати на питання про те, хто ти, то хоча б натякни. Думаю, це буде чесно. Раптом і я відчуваю до тебе щось подібне. Я добре знаю тебе?

Таня з хвилюванням подивилася на екран. Привид себе неодмінно видасть. Рано чи пізно, їй треба було лише дочекатися тієї миті.

— Це виключено. Нічого такого ти ніколи не відчуєш до мене. Я впевнений. І так, ти знаєш мене достатньо.

Привид Опери покинув мережу, а Таня ще довго дивилася на його повідомлення, не розуміючи, як їй чинити далі.

 

Руслан з відсутнім виглядом увійшов у клас і, кинувши сумку, сів за парту.

— Історія! Ура! Як не любити історію, споглядаючи таку красу сорок п'ять хвилин, — з гуркотом кинув на стіл підручник Макаров.

— Так. Тільки дати не запам'ятовуються, — посміхнувся Бурко. — Думки зайняті іншим.

— А ви бачили, як той чувак її стільником об асфальт довбонув? — Макаров плюхнувся за парту.

— Мабуть, не виправдала витрачених на неї грошей, — Аліна присіла на парту перед Русланом, переплітаючи красиві довгі ноги, затягнуті в чорні колготки.

— Ти заздриш, — засміялася Марійка Веремейчик.

— Чому? — звела підфарбовані брови Самойлова.

— Її вроді. У свої двадцять три вона виглядає більш юною, аніж ти у вісімнадцять, — Іванка з цікавістю глянула на Руслана.

— Де б мені стільки лаве дістати? — задумався Макаров. — Ось я б тоді точно...

— Замовкни! — Руслан так різко підхопився зі свого стільця, що Аліна ледь не злетіла з парти на підлогу. — Заткніть свої пащеки і негайно. Всі! Ще раз почую подібне — розмалюю нахрін фізіономії краще Пікассо. Все збагнули?

— Ти чого? — Макаров в усі очі дивився на Косинського.

— Ви не думаєте, що вона в першу чергу людина? Що, крім зовнішності, у неї ще й душа є, що своїми тупими жартами ви завдаєте їй біль? Аліно, а де ти береш гроші на дорогий одяг, косметику та інше? — Руслан повернув голову до Самойлової.

— Батьки купують. Ти чого? — притихла Аліна.

— У неї теж батьки є, то, може, вони купують їй речі? А ще вона ж працює. А ви, хлопці? Замутити з кимось, ви вже дорослі, а поводити себе як справжній чоловік? То, мабуть, слабо, — Руслан з викликом дивився на однокласників.

— Руслан, який ти молодець! — Іванка піднялася зі свого місця і з вдячністю подивилася на Косинського.

— Рус, браво! — Марійка послала йому жартівливий повітряний поцілунок, але Руслан не усміхнувся у відповідь.

На порозі з книгами, записником та журналом з'явилася Таня:

— Чого ви кричите? Дзвінок був, — вона пройшла до столу і, поклавши речі, підійшла до дошки, записуючи на ній тему уроку.

Руслан оцінюючим поглядом подивився на її темно-синю спідницю-олівець, що підкреслювала фігуру, жакет, застебнутий на всі ґудзики, і виглядаючу з декольте яскраво-зелену атласну блузу.

Таня повернулася і з натягнутою усмішкою промовила:

— Зараз протягом двадцяти хвилин відповідаємо по темі, потім я даю тему для домашнього завдання, залишок уроку присвячуємо продумуванню свята.

Учні незвично мовчали і Таня здивувалася. Опитування пройшло в тій же тиші, без жартів і стебу в її адресу, що ще дужче насторожило Таню. Вона виставила заслужені оцінки, детально виклала наступну тему, активно позначаючи місця дій на величезній карті і, нарешті, сіла за стіл.

— У вас загальний недуг? Стебовітаміноз? — повела витонченою бровою Таня.

— Ні. Ми подорослішали різко, — відповів Макаров, спідлоба дивлячись на Руслана.

Таня перехопила погляд Руслана і спробувала відкрити йому в своїх очах вдячність за те, що він зробив. Руслан м'яко усміхнувся куточком губ у відповідь, але Тані вже й цього було досить.

— З приводу, — Таня прочистила горло і опустила голову до свого записника, — свята. Хто і як бачить нашу участь?

— Так, як і зазвичай. Кащук принесе з дому булочки, Веремейчик їх розпродасть, — протягнула Аліна, демонстративно позіхаючи.

— Так зазвичай проходить свято? — Таня обвела їх поглядом.

Учні кивнули.

— Гаразд. Дівчатка, хто вміє пекти? — усміхнулася Таня.

Марійка, Іванка і ще дві дівчинки підняли руки.

— А хто ще й любить це робити?

Піднятими залишилися три руки: Марійки, Іванки і Наталі.

— Чудово. А я от теж люблю готувати, тому в четвер, якщо на відмінно здасте мені сьогоднішню тему, я попрошу фізрука скоротити заняття і запрошу вас на спільну командну випічку до мене додому. Хто вміє пекти, і хто не вміє — приходьте всі. Але з умовою допомагати. Якщо знаєте, що будете лише базікати — краще йдіть на фізкультуру.

Учні не могли приховати свого подиву. Ніхто з учителів до себе їх ще не запрошував.



Ніна Коваль

Відредаговано: 02.10.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись