Прокляття

Розділ 1

Нікому не уникнути смерті. Усі знають про це, але по-справжньому починають усвідомлювати лише тоді, коли втрачають близьку людину. Принаймні, зі мною було саме так.

Мама та вітчим загинули в один день, залишивши мене одну з маленьким братиком Марком, якому було лише два місяців. Це було страшне горе, але я відчувала в собі сили рухатись уперед. Як би ж тільки над нашою сім’єю не нависало страшне прокляття…

Подумати тільки, ще вчора я навіть не здогадувалась про його існування. Моє життя було абсолютно безтурботним. Удень ми з мамою працювали в полі, а вечори я проводила в компанії близьких подруг. Зазвичай ми пекли пироги та теревенили про хлопців і майбутнє весілля.

Ох, як же я хотіла вийти заміж! Здавалося б, це не мало б бути проблемою для мене, високої стрункої дівчини з милим обличчям і довгим густим світлим волоссям, яку всі завжди називали першою красунею на селі, але мені так і не вдалось зустріти справжнє кохання… А враховуючи те, що мені розповіла мама перед смертю, це було навіть дуже добре.

Вітчим помер раптово. Під час звичного сніданку в саду коло хати нічого не віщувало біди, аж поки чоловік не випустив з рук глиняну чашку та не впав на землю. Смерть була миттєвою. Я була в стані сильного шоку, але мама зберігала неприродний спокій.

Обхопивши руками моє обличчя, тим самим змушуючи зосередитись, вона розповіла мені про те, що вже протягом декількох поколінь наш рід переслідує ельфійське прокляття, згідно з яким наші кохані вмирають рівно через рік після виникнення почуттів.

— Я змогла знайти в собі сили жити, коли це трапилось з твоїм батьком, але зараз це вже занадто. Пробач мене за все, Зоренько.

Це були останні слова, які я почула від мами. Сказавши це, вона схопила з землі гострий уламок чашки та перерізала собі горло…

Усе-таки втома перемогла страшні спогади та здолала мене, так що я й не помітила, як провалилась в неглибокий, тривожний сон.



Jo Peters

Відредаговано: 27.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись