Проліски для Крижаної королеви

Розділ 2

Золотаві барви осені


 

Дощить цiлу вiчнiсть,


 

Вiтер щосили зносить усе,


 

 що трапляється на шляху,


 

Листя безшумно злiтає з дерев.


 

Це, мабуть, осiнь?!


 

Невже ця золотава красуня 


 

так швидко прокралась до нас?


 

Аня
 

- Ненавиджу! Це нестерпно! -  зачинивши двері кабінету, я вийшла з кабінету.

- Ох, я не можу стримуватися, Аню, це так смішно. Але ти, подруго, чому настільки негативно настроєна? Радій, що ми нарешті додому йдемо! Завтра вже субота! Дочекалися! Вихідні! - засміялась Лола. І як вдається їй бути такою позитивною? Це, мабуть, залишиться секретом для мене.

- Ха-ха-ха! - перекрививши подругу, піднялась на сходинку, але сталось непередбачуване: ненавиджу ці кросівки! Не потрібно було купувати таке взуття! Настільки слизька у них підошва, що я полетіла вниз, у прямому значенні цього слова.

- Обережніше! - так дзвінко, немов музика, прозвучало над вухом, а чиїсь руки опинились на моїй талії, навіть через в'язаний светер я відчула тепло. Ні, ну як таке можливе?! Цей аромат  запам'ятала, тому зрозуміла, хто допоміг мені. А так, то й сиділа б зараз на брудних сходах...

- Перепрошую! - викрикнула, забравши його руки з свого тіла.

- Студентко Марченко, акуратніше потрібно! - далі невгавав викладач, здійнявши брову догори.

- Дякую за ваші застереження! - і потягнувши за руку подругу, пішла до гардеробу.

Лолка забрала свою джинсову курточку, а тоді ми нарешті вийшли з того божевільного місця.  Надворі світило сонечко, а усі люди були легко одягнені. Та й це зовсім не дивно, адже щойно початок вересня. І хвала Богу, що  цього року перші дні осені такі теплі. Бо бувало й гірше.

Я потягнулась до свого рюкзака, щоб витягнути бедротові навушники. Ввімкнувши улюблену музику, я задоволено посміхнулась.

- Чого так либишся*?  - спитала подруга, а я здійняла плечі догори, - не знаю...

- Ой, подруго, ти така дивна інколи. Декілька хвилин тому кричала та була знервованою, а тепер усміхаєшся.

- Ти ж сама казала, що потрібно радіти закінченню дня, а я й радію!

- Ну о'кей, в цьому я тебе зрозуміла. А чому ти так на нашого викладача накричала? Чим він тобі  завинив? - спитала подруга. Ох, вона ж то не знає, як привітно ми з ним познайомилися. Хоча це навіть не можна назвати знайомством, але це неважливо. От лише я не встигла подрузі розповісти, проте хіба це щось змінить? Я гадаю, що таке варто забути, немов страшний сон та й все.

- Ох, не знаю, - я на хвильку задумалась, оглянувши площу та людей, які гуляти по місту. - Мабуть, все через те, що він замінив мого улюбленого викладача.

- Авжеж, так я й повірила. А може ти закохалась? Га-а? - вона підозріло оглянула мене.

- Серйозно?! Та ніколи в житті! - я настільки розлютилась, що ледь не збила дівчинку, яка проходила повз мене.

- Ну все-все, я зрозуміла, досить розмов на цю тему...

- І я теж так думаю, - спокійно видихнувши, перемкнула з однієї пісні на іншу.

- Але ваші перепалки на парі - то є щось! Ви обоє настільки обізнані в історії, що це вражає. - вела далі Лола, активно розмахуючи руками.

- Ох, скажеш таке, - відповіла я, дивлячись на дітей, які грались на майданчику. Аж довелось зупинитись, щоб до кінця додивитись видовище. Двоє хлопчиків та троє дівчаток спочатку чомусь крутились туди-сюди, а тоді почали бігати на перегони. В результаті  перемогла  дівчинка у рожевому костюмі . Ніби нічого дивного чи смішного не трапилось, але ця ситуація мені згадала моє ж дитинство. Таке веселе та безтурботне. В пам'яті  прокинулися спогади, де ми з моїми друзями грались. Хто ж знав, що наше спілкування  так швидко закінчиться. А я ж вірила, що наша дружба вічна. І ми навіть у старості будемо разом.

- Ееу-у-у, Анька, ти чого? - клацнула пальцями перед обличчям Лола.

- Все о'кей...

- Як дивишся на те, щоб зайти у нашу кав'ярню? - запропонувала подруга, поправляючи волосся.

- О, чому б і ні? Я всіма руками " за ". - і ми завернули праворуч, щоб дістатись до своєї улюбленої кав'ярні. Полюбилась вона нам ще на першому курсі. Хоч я й знала тоді, що Лолка - моя одногрупниця, проте особисто  познайомитись нам ніяк не виходило. До того ж я була дуже сором'язливою та боялася нав'язуватися до людей. А одного разу зустрілись у кав'ярні, від того часу ми найкращі друзі.

Коли ми зайшли усередину, то одразу відчули аромат кави, який витав у повітрі, закликаючи скуштувати цей неймовірний напій. Людей було досить багато, проте ми все ж знайшли столик, який знаходився навпроти  вікна.

Замовили собі по чашці кави та по тістечку, я шоколадне, а подруга - полуничне. Ще й така привітна офіціантка нас обслуговувала, що захотілось дарувати свою усмішку світові.

- Обожнюю цю каву! - заговорила подруга, ледь не подавившись тістечком.

- Та-а-ак! - сміючись, підтвердила я. Напевно, єдине, за що я люблю Львів, то є кава. А то подорожувавши різними містами України та спробувавши цей напій всюди, то можу заявити, що львівська - найкраща. Можливо, у моєму місті її заварюють за якимось спеціальним рецептом. Цього я не знаю, тому стверджувати не можу.

У кав'ярні ми просиділи до того часу, поки не стемніло, вже аж тоді вирушили в гуртожиток. Хоча в день тепло та світить сонечко, але ближче до вечора відчувалась осіння прохолода.

Не встигли дійти, адже нас застав дощ. Це ж треба! А так чудово було надворі. В гуртожиток прибігли мокрі, наш одяг можна було викручувати. Після теплої ванни, ми прибрали у кімнаті та заснули.

   * * *

Святослав

Ох, якщо чесно, то не думав, що все так складеться. Виявилось, що працювати викладачем не так вже й погано, як я думав спочатку. Все ж таки  є якісь плюси від цієї професії. Прокидатись зранку я звик, тому у мене це не викликала труднощів.  Дуже дратувало, коли студенти спізнювались на пару, або ж заважали її проводити своїми смішними та недолугими вчинками. А так, якщо все врахувати, то більш-менш нормально.



Блакитноока

Відредаговано: 27.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись