Проліски для Крижаної королеви

Розділ 3

Вихідні, шопінг та неочікувана зустріч


 

Під ногами шелестіло пожовкле листя,

Дерева стояли вже геть голі.

Ще сильніше обійнявши себе за плечі,

Я прямувала до своєї мети.

Я знала, що буде важко,

Та вірила, що зможу.

Цьогорічна осінь ніяк не тішила людей.


Лиш давала змогу зрозуміти - життя одне,
 

Живи  зараз, бо завтра може не бути. 

 

 

Аня

Дні швидко змінювались, то понеділок - початок тижня, то - неділя - кінець. І так по черзі.  Навчання, гуртожиток, сон - три речі, з яких складався мій день на протязі  п'яти днів. А от вже на вихідних, я дозволяла собі трішки відпочити, розслабитись. Інколи з Лолою влаштовували собі прогулянки містом, інколи відвідували торгівельні центри.  Прокидалась я швидко у будні дні, збиралась на навчання, вчилась, тоді назад, у гуртожиток, а потім спати.  Якщо чесно, то нічого цікавого, лише все розписано ледь не погодинно. Поки багато одногрупників хворіло та відпочивало, а я на щастя, чи то на жаль, трималась. Мабуть, завдяки здоровому способу життя, мій імунітет зумів боротись з вірусами.

Згодом почався й листопад! Видихнувши з полегшенням, що до завершення першого семестру не так багато залишилось. Лише потрібно готуватись до сесії, щоб не завалити. Адже нічого гіршого, крім перездачі, для мене не існує. Я витягла з шафи зимову курточку. Ще трішки, ще чучуть і буде зима! Нарешті все зміниться, наступить улюблена пора й усе охопить зимовий сон. Біла- біла скатертина вкриє землю. Це найкраще, що може бути. Як можна не любити зиму? Хіба що недоумки недолюблюють цю пору, ненавидять її. Але ж це неймовірно! А що у магазинах зараз? Там справжнісіньке свято!

Сьогодні субота, вихідний! Щось занадто важко мені цього року дається навчання, а ще Святослав Васильович підсилює бажання кинути університет, навіть не закінчивши його, так і не отримавши вищої освіти.  Лиш один єдиний погляд карих очей і я пропала. Занадто змішані почуття всередині, то неприязнь, то навпаки. Інколи мені подобається слухати, як він розповідає, а інколи цей  чоловік дратує мене своїми питання та зауваженнями. Ох, як же все складно! Здавалось, що чим раз, тим легше повинно ставати, але все навпаки.Я гадаю, що чим старшою стаю, тим гірше стає. З роками все ускладнюється. От людина виростає, вилітає з батьківського гніздечка, а далі що? Потрібно бути наполегливим та багато вчитися, щоб досягти успіху в житті. Ух-х-х..

А як же важко тепер прокидатись зранку! Ще влітку та весною світло, сонячні промені крізь шпаринку в шторах пробивались до нас, тим самим пробуджуючи людей від сну. Коли надворі тепло та світло, то хочеться творити, гуляти вулицями, займатись чимось цікавим, відвідувати різні захопливі місця. А восени настільки темно, що складається враження, ніби щойно ніч, а дивишся на годинник, вже сьома ранку - початок нового дня. А розплющити очі - це щось нереальне! 


      *      *      *

- Йдемо? - запитує Лолка, вийшовши з ванної кімнати, а тоді  починає одягати верхній одяг.

- Так! - усміхаюсь їй, накидаю наверх куртку і виходимо з гуртожитку.

- І що будемо купляти? - споглядає подруга на мене, закутавшись ще сильніше у шарф. Так-так, надворі страшенно холодно, такий вітрище, що голову зносить. Мені до вподоби таке, адже, коли спекотно - то потрібно  якось охолоджуватись, а коли  холодно, то всього лиш потрібно мати теплий напій, що зігріває душу  та одяг, що гріє тіло.  Але мені це все подобається, я обожнюю таку погоду, бракує лиш снігу для ідеальності.

- Не знаю, - стенаю плечима у відповідь, задумавшись.

- Ти серйозно? - бурчить Лола, - я б могла сидіти у гуртожитку, грітись та пити гарячий чай...

- Але натомість проводиш час з подругою, - весело продовжила я та оглянула все навколо. Усі тротуари встелені тим жовтим листям, що  вже опало з дерев. Йдеш, а воно шарудить під ногами. У-у-у-у, не подобається мені цей звук! Ще й болото портить усю картину.

Велика глянцева вивіска " Форум, усе для вас! " зустрічає нас на вході до торгівельного центру.

- Прийшли! - радісно вигукує моя подруга.

А в середині тепло! У очі кидаються різнокольорові гірлянди, які спадають зі стелі, ними прикрашено усі відділи Форуму. Спочатку вирішуємо  піти на шопінг, щось мені захотілося нового одягу!

Ох, а скільки нових в'язаних светриків! Для мене - це маст хев, вони обов'язково повинні бути у гардеробі кожної дівчинки.  Взявши голубенький светрик грубої в'язки та білі джинси, біжу приміряти їх.

У дзеркалі на мене дивилась блондинка, її очі зливались з кольором светра, а джинси ідеально підкреслювали мої ніжки та п'яту точку.

- Ідеально! - викрикнула Лола, коли я вийшла з примірочної. Не встигла й відповісти, як зустрілась з таким знайомим поглядом, а він що тут робиш? Святослав Васильович усміхається, підіймаючи великий палець догори, а тоді йде далі. І що це було? Здається, я почервоніла. О, ні...

- Еее, Ань, хто там? - нарешті запитує подруга.

- Та ніхто, - змахую рукою, - мені  здалось.

- А-а-а, ясно.

- А ти чому нічого собі не вибираєш? - цікавлюсь.

- Не хочу нічого собі обирати, не подобається зима мені, я вже літа чекаю... Спіднички, шорти та майки, а не светри!

- Ох, і як ми такі різні змогли подружитись?

- Не знаю, просто нас звела сама доля. - розводить руками Лолка, скорчивши смішну гримасу.

Далі вирішили йти  у новорічний відділ. Я вибрала для себе яскраву гірлянду та скляну іграшку на ялинку, з символом року, що настане вже через декілька тижнів.  Це для мене, немов ритуал, обов'язково купити іграшку з твариною, яка стане символом наступного року. От цього року - мишка! А наступного - корова! Пізніше вибрали ще декілька дрібничок, які ще більше підсилюють атмосферу свята.



Блакитноока

Відредаговано: 27.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись