Прощання З Минулим

4

Наступного дня пригадавши остаточно переконавши себе, що колишня дружина не могла здійснити на нього навмисний наїзд, Петро Іванович вирішив подзвонити слідчому, щоб переконати його в хибності своїх вчорашніх припущень. Після кількох гудків в телефонній слухавці почувся знайомий гугнявий голос поліцейського капітана:

– Петре Івановичу, доброго дня! Я саме збирався до вас дзвонити. Знаєте, ваша вчорашня версія підтвердилася на всі сто відсотків. Ми перевірили вашу колишню дружину. Виявилося, що у неї немає алібі на час скоєння злочину.

– І що тепер? – запитав ошелешений почутим Петро.

– Сьогодні ми її затримали як підозрювану. Правда жінка відмовляється відповідати на будь-які запитання поки не побачиться з вами. Власне я тому і збирався вам подзвонити. Не могли б ви приїхати до нас у відділок?

– Гаразд, зараз буду, – коротко кинув Петро Іванович і поклав слухавку.

За півгодини він добрався до поліцейського відділку. Там його провели у невеличкий кабінет. Тут на чоловіка чекала колишня дружина. Жінка була одягнута в пом’ятий атласний піджак, такого ж вишневого кольору блузку і облягаючі брюки. Матерія прекрасно окреслювала фігуру колишньої дружини. Розтріпане волосся нестримним білосніжним потоком струменіло по плечам. Та вигляд у Наталі був стомленим; очі опухли від сліз, непомітні раніше морщинки проступили в куточках губ і очей. Було зразу видно: жінці погано.

– Здраствуй, Наталю! – привітався Петро.

– Привіт, Петрику! – промовила жінка.

– Як ти? – запитав чоловік перше, що прийшло йому на думку.

– Бувало й краще, – на обличчі Наталії з’явилася гірка усмішка.

Запала гнітюча тиша. Петро не знав, що ще сказати. Його колишня дружина сиділа зажурено потупивши погляд. Руки її нервово теребили краєчок піджака, обличчя вкрилося хворобливою блідістю. Було очевидно: жінка знаходиться на межі емоційного зриву.   

– Петрику, то ти насправді думаєш, що це я збила тебе?

Петро мовчав і Наталя тремтячим голосом продовжила:

– Знаю, що в минулому завдала тобі чимало болю й неприємностей, та я б ніколи не наважилася так тебе не скривдити. Я кохаю тебе, милий. Кохаю з тої самої миті як ми вперше зустрілися. Кохаю і буду кохати все своє життя. Повір, це не я…

Жінка закрила обличчя й розридалася. За лічені секунди цей раптовий жіночий плач перетворився на справжнісіньку істерику. Розкішне біляве волосся Наталії при цьому хаотично розтріпалося, вузькі плечі почали ритмічно здригатися, а з колись таких спокусливих жіночих вуст зривалися гучні схлипи. Не в силі дивитися на таке жалісливе видовище Петро вийшов з кімнати для допитів.

В коридорі на нього терпляче чекав поліцейський капітан. На його німе запитання Петро Іванович коротко відповів:

– Це не вона.

– Звідки така впевненість? У неї було достатньо мотивів для того, що б ненавидіти вас. Жінка вона неврівноважена, в поривах люті могла і наважитися навіть на вбивство. До того ж на час здійснення ДТП у неї немає алібі.

– Наталя не з тих людей, що здатні на холоднокровний злочин. Я прожив з нею достатньо довго, щоб гарантувати це. Моя колишня дружина дійсно імпульсивна й гарячкувата жінка. В поривах гніву вона може навіть видряпати очі, але піти на обдумане, завчасно підготовлене вбивство, це не для неї.

– Тоді хто ще міг бажати вашої смерті? – невдоволено поцікавився слідчий.

– Не знаю, і це мене дуже турбує. Мабуть є ще хтось, кому я сильно насолив в цьому житті. Знати б тільки хто це.



Argonayt

Відредаговано: 28.12.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись