Прощавай, Мелорі!

Частина 1: Таких як я - мільйони.

Розділ 1: Таких,  як вони, - мільйони

Багряне палаюче сонце невпинно наближалося до горизонту. По всьому місту,
як у одному функціонуючому організмі, загорілися, а де-не-де - замерехтіли
вуличні ліхтарі. Місто проводжало до сну сонце і саме потроху влягалося
спати, адже дороги ставали все спокійнішими, а вулиці – більш безлюдними.
Температура повітря після заходу сонця, напевне, починає знижуватися, та я цього не знаю, адже сиджу у комфортному автомобілі. Як же все-таки змінились умови праці приватних детективів... Раніше ж я б сидів і мерз із біноклем на даху будинку, вдивляючись у вікно необхідної мені квартири, а зараз я сиджу в цьому авто, попиваючи ароматну каву і дивлюсь у свій ноутбук, на який транслюється зображення зі заздалегідь встановлених у тій квартирі камер. Але моменти, коли доводиться спостерігати таким чином, все ж трапляються. Щоправда, тепер замість бінокля використовують фотоапарат із хорошим зближенням. Яке завдання виконую? Мабуть, найпопулярніше серед тих, з якими звертаються до детективів, – перевірити вірність. А на вірність цього разу я перевіряю законного чоловіка своєї клієнтки.
 - 22.23. Об’єкт номер один заходить до під’їзду», – говорив я у свій записний
пристрій.
Сумно, але ще напередодні я дізнався про те, що до нього хтось має навідатись,
і у мене погане передчуття. Клієнтку я, до речі, також повідомив. Нехай буде
готова у разі чого. Від її готелю, де вона поселилася, сказавши чоловікові,
що поїхала у відрядження, було зовсім недалеко їхати, тому ми могли
впіймати ще на гарячому. Та насправді я сподівався, що нічого не буде: не
люблю зради і їх не розумію.
Поки я сидів у авто, мене розривали неймовірно різні відчуття. З одного боку, я не хотів вкотре ставати свідком, коли коханим зраджують. А з іншого, мене манив азарт. Той, який присутній у мисливців на полюванні чи рибалок на риболовлі. Тільки ціллю мого полювання, жертвою, мала бути зрада. Азарт,
очевидно, перемагав. Та і подобалось відчуття власного благородства, коли
усіляких покидьків чи повій виводив на чисту воду, переконаний, що роблю добру справу, розкриваючи їх.
Власне, 90% моєї роботи і припадало на вирішення подібних питань. І сценарії,
загалом, були дуже схожі і шаблонні. Комусь набридла інша людина, або ж сіра
буденність. Хтось хотів трахати одних а любити інших. Ці сценарії насправді
настільки однотонні і передбачувані, ніби читання однієї і тієї ж книги - просто з іншими персонажами й іншими обставинами. Я вже дійшов до того, що
моя інтуїція вже підказувала з самого початку, хто зрадить, а хто - ні, або їх
подальші дії. Що тут сказати, таких як вони, на жаль, мільйони.
Бінго! Азарт вкотре переміг.
 - 22.57. Дві дівчини зайшли до під’їзду, опис збігається, – далі говорив я у записувач.
- Так–так–так, починається дійство! – з певною, ніби дитячою радістю, я
говорив, потираючи долоні від нетерпіння. Дівчата зайшли до його
квартири, а чоловік провів їх у вітальню та згодом приніс пляшку - схоже,
вина, - адже відкрив він це штопором.
- Алло! Пані Лесю, не хочу вас раніше часу на щось налаштовувати, але вам
буде краще приїхати сюди якнайшвидше.
- Що там? Він вже зі своїми лярвами? От гадюка така!
- Пані, не будемо забігати наперед. Можливо, у них ділова зустріч, –
промовив я та іронічно усміхнувся.
- А що там, що саме вони роблять?
- Поки він пригощає їх вином, – говорив я, вдивляючись
у монітор, аби розгледіти деталі. – А також їдять цукерки.
- От паскуда, ну я йому зроблю… - промовила жінка і кинула слухавку.
 Ох і не заздрю підозрілому… Пані Леся - жінка з темпераментом, така і
викрутити щось може.
  Поки я очікував замовницю, на моніторі починалася легка еротика з
поступовим роздяганням усіх об’єктів. Потім - просто еротика.
«Цікаво, чи хороший нюх у замовниці?» – думав я, кажучи сам собі: 
«Ай, думаю, не сильно!» – вирішив, задобрюючи себе, і долив до кави трохи
коньяку. Поки я це робив, у моніторі почався справжній фільм для
дорослих. «Як він так?..» - з чоловічої цікавості визріла думка у момент,
коли я глянув що вони там виробляють.
Не встиг я навіть проковтнути каву, як раптом до моєї машини сильно хтось
постукав - і я від неочікування аж пролив трохи ароматної собі на штани. Це була клієнтка. Вона одразу залізла у машину.
- Що там? Ф-у-у-у, як у вас в автомобілі алкоголем несе, – скоса
подивилася замовниця на мене, а я лише дивився на неї невинними
очима. Все-таки, хороший нюх. Та, на щастя, замовниця одразу побачила монітор і казус з алкоголем у неї в думках миттю змінився на набагато складнішу проблему.
- Це…це…він?!... – намагалася говорити, але слово за слово просто
ковталося. Схоже, надто багато думок було в неї у ці секунди і хотілося надто
багато сказати.
- От сволота, кінець йому! – крикнула жінка і помчала у напрямку до під’їзду.
На всякий випадок, я вийшов слідом за нею, аби у разі чого перешкодити
пролиттю крові. Це, звісно, не входило до моїх обов’язків, але подібну
послугу просто з добра до людей я роблю часто.
Біжучи за замовницею я задумуюся: «А якою ж милою і врівноваженою
вона була, коли прийшла до мене! І яка ж бестія зараз прямує до тієї
квартири… Так, залежно від обставин, люди можуть вести себе геть по-
різному».
Драма доходила до свого найепічнішого моменту. Замовниця, метаючи і
розносячи все довкола, забігла у квартиру. Я, обережно обходячи уламки,
йду за нею. І ось - барабанний дріб - ми заходимо у спальню, де чоловік і                  
ці дві дівки розважаються в чому мати народила.
Істерика, крики… Прямуючи до свого чоловіка, пані Леся хапає одну з дівчат за
волосся. Друга намагається захистити свою подругу, та штовханнями домагається лише того, що замовниця так непогано волосся першій вирвала. Направду, я аж перелякався, дивлячись на силу гніву цієї жінки. Звісно, я одразу побіг їх розбороняти. До слова, розбороняти замовницю й оголених дівчат було приємним бонусом у моїй роботі.
Довкола крик, вереск, замовниця зривається від дівчат і пулею мчить,
простягаючи руки до свого чоловіка. Дівчата - чи з переляку, чи то з сорому -
починають одягатися, шукаючи поспіхом свою білизну по кімнаті. Мені
дуже страшно було ставати на шляху замовниці, та кровопролиття
допустити я також не міг, тому встиг її зловити ще до того, як вона зірве
обличчя своєму законному чоловіку. Вона лише встигла так добряче його
подряпати.
 Поволі емоції стихали. Напівголі дівчата вже вибігли із квартири, а
чоловік продовжував кричати найбанальнішу для цієї ситуації фразу, яку
тільки можна було придумати: "Це не те що ти подумала!"
А й справді, до чого тут це безглуздя? Попсихувавши і рознісши половину
квартири, замовниця вибігла з квартири слідом за дівчатами і зробила це
так швидко, що я навіть не встиг за нею. Виходячи з квартири,
у якій наче побувало торнадо, я побачив ту ж саму пляшку вина, над якою
ще думав під час відеоспостережень. Це таки було вино!
Я вийшов на вулицю і побачив замовницю, яка сиділа на асфальті під
будинком і плакала. Настільки швидких перепадів настрою від злості до
сліз, мені ще не доводилося бачити. Я дістав сигарету і прикурив.
- Сигаретку? – промовив я до замовниці.
- Угу.., - вона кивнула головою.
Я курив і вдивлявся у велич тепер нічного неба, та через засвічення міста
було видно лише пару зірок. Однак, як це часто буває, навіть світло міста не могло сховати з неба моє улюблене сузір'я.  Зараз курив я і курила заплакана жінка, яка щойно спіймала свого чоловіка на зраді. Це все дійство відбувалося під подихами тепер вже прохолодного вітру і під нічним небом. Яка-не-яка
але романтика. Я знову стояв на роздоріжжі смутку й азарту, і зараз ці
почуття вирували майже однаково, тому сигарети без упину йшли одна
за одною.
Гроші на мій рахунок прийдуть вже наступного дня. Я ж цієї ночі повернуся до своєї самотньої квартири. А прокинувшись, буду далі чекати у
своєму маленькому офісі приходу нових клієнтів.



Rocky Dream

Відредаговано: 15.08.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись