Після дзвінка

1.Любий друже.

"Школа — це майстерня, де формується думка підростаючого покоління, треба міцно тримати її в руках, якщо не хочеш випустити з рук майбутнє."

(А. Барбюс)

 

18.07.2014.

Любий друже, вибач, що так довго не писала..Останній запис, понад рік тому. Хах! Я починала вести тебе, щоб записувати найрадісніші, найемоційніші події з життя. Якщо, раніше ділилася думками щодня, то в той проміжок часу, коли не відкривала твої сторінки, розповідати було нічого.. 

Що ж, сьогодні особливий день. Моя сім'я повертається додому, в Україну. Нас не було на Батьківщини, більше 4-ох років. Хоча, кому це розповідаю?! Все це, ти й так знаєш :) 

Я хвилююся.. Доведеться, знову йти до школи. До нової школи ( вкотре вже? Мабуть, це  5 навчальний заклад, у якому буду навчатися). З цими постійними переїздами, почуваюся вічною "новенькою". Бррр. Аж, трусить від цього слова! Сам знаєш, мої відносини з іспанськими однокласниками, були напруженими. Сподіваюся, тут, все буде набагато краще..Щоб так і було, докладу всі зусилля!

 

- Таїра! - Кличе мама. - Чим там займаєшся?  У нас безліч сумок, котрі потрібно розібрати! 

- Іду! - Сховала свій щоденник думок, та вибігла зі своєї кімнати.

Закордоном ми всі жили на квартирах, і постійного житла не було, як такого. Тому, багато речей не було.. Хоча, шість здоровенних сумок, як для кого " не багато". Кожен з нас брав одну, та розбирав начиння. За дві години, у прихожій був абсолютний хаос, але не зважаючи на це, настрій у всіх хороший.. Може, рідна земля так діє?

Через деякий час, привели до ладу будинок, у якому ніхто не жив, за нашої відсутності. Хіба що, приходила бабуся, на першому поверсі поприбирати могла. Та, вона померла. Що стало головною причиною нашого повернення. Пам'ятаю, як з літака, після перельоту, одразу на похорон. Ледь встигли..

Змахнула рукою не бажані сльозинки, переодягнулася у літню сукню, вийшла до саду. Там батьки з молодшою сестрою сідали вечеряти. На дворі спека, літо. А, в саду прохолодно. 

- Давненько, не їли разом. - Протягнув тато.

- Чортові заробітки! Та вже, - мовила мама, - буде по іншому.

- Сподіваюся.. - Собі під ніс відповіла.

- Таїра, будеш вчитися у гімназії. Я вже відніс документи. 

- Але, тату! Ми домовлялися про місцеву школу! Не далеко, пішки ходити зручно, та й знайомих багато.

- Не кричи, батько це не любить, знаєш. - Заспокоювала мама.

-  Доню, так буде краще. Там рівень знань набагато вищий, умови теж, найкращі серед інших. Плюс, можливість ходити на гуртки, своя форма, а ще - рейтинг. Нам, приємніше казати, що донька учениця гімназії, ніж просто - школярка.

- Хах. - Важко зітхнула. - Ясно. Якщо все вирішено, тоді нема чого сперечатися.

Закінчила вечерю, та піднялася до своєї кімнати. Потрібно побути на самоті. Щось, не подобається мені ця ідея..

 

28.08.2014

Привіт, дорогий щоденнику. Знаєш, все ще не можу спокійно сприймати новину, про навчання. А воно вже близько.. З батьками, купила нову форму. Фасон, скажу, так собі. Не розумію, хто такі сарафани придумує?! Як на вішалці висіло, так і на мені висить. Поталанило, що тато не скупий на руку. Тому, з мамою підібрали два комлекти із нормальним одягом. "На виступ, або свято." Сказала ненька, витягаючи у батька кошель. 

Потім сумка, туфлі, спортивний костюм, канцелярія і т.д. Находилися короче. Мої бідні ніжки..Плак-плак. Не люблю цю гіперактивність, перед навчальним роком. Що не скажеш про мою сестричку, Кіру. Тій, у перший клас пора. А з якою радістю скуповує зошити, альбоми, олівці, ой-йой. Невже, і я такою була?? 

 

01.09.2014.

Ну що, дорогенький. Сьогодні багато писати не буду. Снідаю. Набираюся сміливості. Час Х - настав. Два букети у прихожій, один мені, інший малій. З другою підуть батьки, то ж.. Перший раз, у перший клас! А я, стара діва восьмикласниця. Сама на урочистості посиджу, клас знайду, керівника, ну і т.д. Ой, ще вірш розкажу. Ех! 

 

Поцілувала своїх, та побігла на автобус. До моєї "гімназії", треба добиратися. Їхати у сусіднє місто. З громадським транспортом давно на "ти", з цим проблем не має.. За пів години дісталася необхідної зупинки, приблизно свій маршрут знаю. О! Діти вже збираються на майданчику. Так, і де "мої". Пошкрябала потилицю. Думаємо логічно, йдем спершу в учительську, а там вже най розбираються.

Спитала у когось із батьків де та учительська, мене люб'язно провели. Там, світили науки послали на третій поверх 8-А клас. Вау! І на цьому, дякую! До речі, школа складалася із 4-ох поверхів, як я зрозуміла. На 2-ому учительська, кабінет директора( не поталанило учням, що там навчаються). На моєму поверсі, зі стратегічних об'єктів, тільки кімната медсестри, в кінці коридору.

Білі двері, з необхідною мені табличко, здалися дуже важкими. Постукала, відчинила, привіталася.. Класним керівником, була літня жінка, зі суворим поглядом, та низьким голосом, не викликала прихильності. 

Ну, ось. Мене покликали на середину класу, попросили розповісти про себе. Презентація не забрала багато часу, дві хвилини на коротку біографію, та ще хвилина, щоб однокласники назвали свої імена. ( Які в голову не лізли).Сьогодні, всі сиділи, хто як хотів. А вже завтра, Галина Петрівна нас розсадить на свій манір. 

Потім, гусачком повиходила на майданчик. Церемонія першого дзвоника, квіти, гімн, вірші, грамоти, бла-бла. Ловила зацікавленні погляди, та заговорити ніхто не наважувався. Та, я не прошена. Можу й сама :



Буяна Іррай

Відредаговано: 31.03.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись