Після дзвінка

5. Другий поріг.

Зібрати себе заново, після краху - величніша перемога сильних людей. 

 

24.09.2014.

Мій безмовний друже, я така схвильована! Сьогодні Дарина Василівна повідомила, що районні змагання пройдуть у два етапи. І перший забіг вже завтра! (Чомусь їх перенесли) Фіналісти отримають право боротися за першість у наступному. Ох! Нерви настільки натягнуті, що не можу заснути.. Ніколи не думала, що буду брати участь у подібних заходах. Тобто, мені подобається спорт, обожнюю бігати. Але, то все для себе.. Хоча, в мені вже грає величезне бажання отримати першу золоту медальку!..

- Їсти багато не варто. Через чотири години розпочнеться твій забіг, - спокійно говорила мама насипаючи порцію вівсяної каші. - О! І ще, не пий газованої води. 

- Добре. Досить говорити про біг. 

- Боїшся? - Питає тато.

- Не те що боюся..Просто ніяково.

- Все буде добре. Вір у себе й біжи для власного задоволення. - Поцілував у щоку батько, - Нехай щастить. Люблю тебе.

Татусь мене підбадьорив та пішов на роботу. Я закінчила сніданок, перевірила сумку, взяла гроші на маршрутку й пішла до школи. За розкладом сім уроків, але присутня буду лише на двох перших. Після маю звільнення. До речі, спортивні досягнення цієї гімназію - мізерні. Вчителі, директор, батьки не зацікавлені у фізичному розвитку дітей. Всі прагнуть олімпіад з математики, фізики, хімії, історії, рідше літератури, але на фізкультуру - байдуже.  Правильний це підхід чи ні, не мені судити.

Перший урок пролетів надто швидко. Взагалі, англійську я люблю. Вчителька каже, що у мене чудова вимова, без акценту. Отримавши відпрацьоване 11, на радощах не помітила як класний керівник зайшла до класу.

- Вчителька з географії захворіла, тому цю годину побудьте чемними, підготуйтеся до наступного предмета. - Як завжди, чітко й голосно повідомила вона. - Ще одна хороша новина на сьогодні. Наша Таїра буде брати участь у районних змаганнях з легкої атлетики. Кому захочеться її підтримати, підходьте до мене, я відпущу.

Здавалося, що після її слів, всім моїм однокласникам закортить прогуляти пару предметів. На ділі, лише Олег підняв руку. Схоже, інші обрали просидіти за партою, ніж повболівати за мене. Та я не ображаюся. Хотілося, звісно, тепліших відносин, дружної атмосфери, пару-трійку подруг за трибуною.. Тільки сподіватися на щось подібне від них не варто, це чудово розумію. Але у закутках душі залишається примарна надія, що все зміниться на краще, ми зможемо знайти лінію дотику й взаєморозуміння. Хоча, кого я обманюю?

                                                                               **********

"На старт! Увага! Марш!" - махнув прапорцем чоловік. Я зірвалася з місця, роблячи широкі кроки, та трималася звичним  для себе темпом. Дистанція на три кілометри, тому сильно вириватися вперед не варто.

Дівчата, що бігли поруч, були досить швидкими. На четвертому колі була лишень п'ятою, здавалося, сьогодні перемога не буде зі мною. Але все змінилося на останніх 400 метрів, де потрібно летіти ривком, з всіх сил. Суперниці втомилися і пришвидшитися не могли. Я ж навпаки, що й принесло мені Першість! 14:43! Ура! Мій особистий рекорд!

- Таїрочка, - підійшла Дарина Василівна, - ти така молодчинка!

- Вітаю, ти була неперевершеною. - Це вже Олег потиснув руку і привітав з перемогою. Його посмішка робила мене у двічі щасливішою! Навіть не знаю як описати всю ту суміш, що зі мною робили його слова, погляд і ця грайлива, бісова посмішка.  О Боже, невже я закохалася?

- Дякую. - Трохи не впевнено відповіла.

- Треба відсвяткувати!

- Зачекай дорогенький, - зупинила порив хлопця вчителька, - завтра другий етап. Тому тобі варто гарненько відпочити, щоб пробігтися не гірше ніж сьогодні. - Вже до мене зверталася.

- Звісно. Ви маєте рацію. Так і зроблю.

- Добре діти, маю справи. Бувайте!

- До побачення! - Хором відповіли з однокласником. Коли Дарина Василівна зникла у натовпі, він спитав.

- То, які плани? 

- Веселитися сьогодні, ще рано. Після завтрашньої перемоги можна буде розслабитися. А зара...Зараз, хочу сісти на трибуни, та поспостерігати за іншими.

- Ну, як хочеш. Я повертаюся до класу. 

- Давай. - Посміхнувшись на прощання, повернулася та поглядом шукала вільне місце, щоб присісти.

Мій забіг був четвертим, ще один дівочий на 3000 метрів, а далі хлопці. У них учасників набагато більше. 

Мені поталанило присісти у перших рядах, де чудово видно все що відбувалося на стадіоні. Серед безлічі незнайомців поглядом зачепилася за високого хлопця.. Здається Павло..Веселий парубок, з яким познайомилася декілька днів тому. То він не збрехав, що у районній збірній. Он, яка спортивна форма. 

Наче відчувши, що за ним спостерігаю, він обернувся і наші очі зустрілися. Навіть не очікувала. Павло кивнув та помахав рукою у знак привітання. Невже, запам'ятав мене? Його дистанція також була у 3км ( найдовша 5). Розімнувшись, хлопець викроковував на доріжку, символічно зайнявши четверту (яка декілька хвилин тому була моєю). Потім, низький старт, рух прапорцем, і компанія молодиків рушила.

Вони рухалися досить швидко від самого початку, не збавляючи темп. Павло з перших 100 метрів вирвався у лідери, у них залишався до кінця. До фінішу прибіг першим, обігнавши суперників, що найменше, у півкола. Можливо через наше знайомство, та вболівала я за нього, весь час голосно плескаючи у долоні.

Хотіла підійти привітати з перемогою, та подзвонив телефон. Мама попросила забрати малу (сестру) зі школи, бо вона не встигає. Схопила пляшку своєї негазованої води та збиралася йти як:

- Вітаю з перемогою. - З-за спини промовив.

- Дякую! - З рюкзаком на одному плечі, стояв Павло. - І тебе. Бігаєш суперово. - Не очікувала сьогодні з ним поговорити. - Ти куди?

- Хотів у тебе те саме спитати. 



Буяна Іррай

Відредаговано: 31.03.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись