Після дзвінка

14. Заздрість.

"Іноді мені стає нестерпно сумно, але в цілому, життя тече своєю чергою. "

Харукі Муракамі. Норвезький ліс
 

 

20.10.2014

..Вечірка стала прісною, після того, як її покинув Олег ( одразу після нашого по..). Я затрималася, дещо, довше. Через годину моя Ірка натанцювалася і ми почали розходитися. На виході зустріла Павла, той був стильно одягнений і розмовляв з якимись дівчатами, та помітив мене й підійшов. Перекинулися кількома фразами, зробили один одному комплімент про чудовий вигляд, на цьому завершили бесіду. Хлопець просив залишитися, хоча б на годинку, але у мене не було жодного бажання. Ввічливо попрощалася, викликала таксі для себе і подруги з братом, роз'їхалися по домівках..

Спати не хочеться, в котрий раз малюю на твоїх сторінках безглузді сердечка?  А власне?! Чому ніяк не вгамовується? У думках літаю до однокласника. Чудово розумію, що з цим екземпляром такі відносини до добра не доведуть! Через цього засранця, довелося зістригати обгорівші коси. Та й підло вчинив з нашою дружбою, зрадник! Все - забудь! Нема чого шкіритися!

25.10.2014

Любий друже, завтра цей клятий конкурс, у якому немаю жодного бажання брати участь! Хвилююся безмежно, руки трясуться, того букви такі криві виводяться. Ох! Хочу відбути ці декілька годин стресу, і забути, як страшний сон. Але, й позитивні моменти є, на підготовці було весело. Я,Ірка, Люба та Михайло - з нас склеїлася дружня команда. Ми багато сміялися, вмикали творчість на повну, щоб придумати якийсь номер, а виходила така дурня, що більше підходило до гумористичних шоу, ніж конкурсу краси. 

..Олег всі ці дні мене уникав. Не те, щоб ми часто з ним розмовляли, проте, тепер навіть дивитися у мою сторону припинив. І..і це бісило! Складається таке враження, що це я відібрала у нього перший поцілунок, а не навпаки!.. 

 

- Таї, з літератури зробила домашку? - Питала подруга.

- Нєа. Я після другого уроку йду готуватися до "Міс гімназія", маю звільнення зі всіх уроків. - Хоч якийсь плюс у цьому жахіттю.

- Класно тобі. У-у-у. А я не написала, думала у тебе списати. От, дідько! Якщо знову отримаю двійку, мама мене з дому вижене!

- Так і скажеш вчительці, ха-ха!

- Як ти можеш сміятися у такий момент? Моє життя знаходиться під загрозою. - Схопила мене за руку і надула губи.

- Треба було написати ті відповіді до питань, а не грати ігри допізна. Диви, які синяки під очима.

- О! Точно! Я таку класну гру знайшла, потім тобі скину, разом пограємо. 

- Йой, все. Втрачена душа. - Поцокала язиком.

Пролунав дзвінок, для мене він означав йти до актового залу, готуватися до виступу, а для однокласників - урок літератури. Схопивши сумку, костюм, та інші дрібнички, глибоко видихнула і попленталася до необхідного місця. 

Тут мене чекало кілька вчителів і організаторів цього заходу. А ще: переполохані конкурсантки, їхні батьки, шум та повний хаос. Любов Михайлівна( педагог-організатор), вручила мені нумерочок "4", показала місце на сцені, коли треба буде виходити й т.д. Потім, ми провели загальну репетицію, зі всіма учасницями, а далі побігли перевдягатися. 

Скажу чесно, на фоні фарбований, довгокосих принцес у сукнях, я дійсно виглядаю більше хлопчуром, ніж дівчинкою. Темно сині штани, черевички на невеличкому каблучку, біла сорочка і синій, розшитий золотистою ниткою плащ. Принц з казочки про русалоньку.  З одного боку - класно, не типово, а з іншого - захотілося теж, відчути себе милою красунею..

Коли побачила своїх суперниць при повному параді, то не впевненість у власному образі, ще збільшилася.. Дівчата високо, худенькі, у різноманітних сукнях, з гарними зачісками, над кожною трясеться мама, підмальовує очі, губи, вимовляє слова підтримки, кажуть, наскільки гарні у них донечки.. І серед цієї ідилії - я. Десь там. Скраєчку. Сиджу і.. заздрю? Та ні! Ніколи нікому не заздрила. Стосувалося то дорогого телефона, модного вбрання, чи кількість друзів..Ніколи.. 

Та кому брешу? От у такі моменти, де сидиш у самотності, серед радісних пар батьків і дітей, робиться душно. Стає важче дихати. Ти зціплюєш зуби, переводиш погляд на не живий предмет і стримуєш солоні сльози смутку. Але мимоволі, твій погляд, раз за разом, повертається на щасливих мамів, татусів, і не завжди задоволених дітей, такою (можливо) надмірною увагою. Деколи, хочеться підійти та врізати тій пихатій брюнетці, що кривить носом, що разу коли ненька смикає волосся, як робить зачіску.  Хтось ледь стримує емоції, дивлячись як про тебе піклуються, а ти - не цінуєш. Що разу, коли бачу як вередують діти, а старші намагаються їх вгамувати, себе питаю - а я колись так чинила? І відповідь не знаходжу. Мене завжди переслідував страх самотності. Намагалася бути настільки чемною, вихованою, наскільки могла, а все через те, щоб батьки не покинули мене. Щоб не сказали, що така як "я", їм не потрібна.. 

Коли на горизонті з'явився новий, радісний батько, моє серденько не витримало. Побігла у туалет, зачинилася всередині й дала волю сльозам. Чорт! Знову плачу. Та байдуже. Макіяжу на обличчі немає, от і чудово. 

Не знаю, скільки просиділа на холодній плитці, витираючи ніс серветками, в якийсь момент завібрував телефон у кишені. Спершу, проігнорувала. Навіть не заглядала хто дзвонив. Потім виклик повторився, і побачила на екрані "Ірка". Вимкнула пристрій, аби не заважав. Але, моя настирлива подруга знайшла мене. "Тук-тук", по ту сторону дверей і її грізний голос.

- Таї! Ти безсовісна зараза, відчиняй! Знаю що ти тут! Якась мала бачила тебе.

- Іро, залиш мене у спокою. Все гаразд!

- Угу. Чую, як гаразд!

- Кажу ж, Я у Нормі!! Облиш, дай побути на самоті! - Накричала на неї, і вона затихла. Одразу стало стидно за себе. Обійняла коліна руками, та схилила голову. Певно, образилася.. 



Буяна Іррай

Відредаговано: 31.03.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись