Після дзвінка

17. З ворога у приятеля?

Я не довіряю людям, які стверджують, що у них багато друзів. Це означає всього лише, що вони погано розбираються в ближніх. (Карлос Руїс Сафон «Гра ангела»)

 

4.11.2014

"Любий друже, цей місяць такий холодний...Як і мій настрій. Сьогодні батьки повідомили, що не зможуть повернутися до Нового року. Точніше, всі зимові свята ми зустрінемо без них..."

Ця невтішна новина вибила з мене весь радісний дух. Я повільно пленталася дорогою до школи, але час не чекав. Добряче запізнившись на половину першого уроку, дісталася свого класу.

Ввічливо вибачилася перед мовничкою, з котрою у мене особливе "кохання", та зайняла своє місце. Михайло турботливо підсунув книжку( яку забула вдома), ще й показав що ми робимо.

Коли пролунав дзвінок на перерву і вчителька покинула клас, до мене підійшов Олег:

- Привіт! Як справи? Якась сумна сьогодні. - засипав питаннями хлопець.

Я підняла погляд на усміхненого однокласника і не розуміла, що з ним відбувається? То він хоче дружити, то знущається, то уникає, то захищає. Невже всі хлопці такі?

- Привіт. Все добре. Тобі здалося.

- О-о-о! - протягнув та всівся на мою парту. - Бачу щось серйозне. А ну, розповідай. - наче давній приятель розмовляв.

- Все чудово!

- Якби все було чудово, то ти б не поводила себе так.

- Як? І взагалі, з чого б це тебе має хвилювати мій настрій? - роздратовано хмикнула та піднялася з місця.

Моя подруга - Ірка, з відкритим ротом спостерігала за ситуацією. Схопивши її під лікоть, потягнула на вихід. Дівчина мовчки пішла за мною.

- І що то було? - поставила перше питання, коли стояли у дворику.
Приховувати від неї свою напругу не було сенсу. Тому, виклала все, що хвилювало.

- Мої теж не приїдуть. - сумно протягнула вона.

- Але ж! Але ж, я своїх так давно не бачила!

- Я без своїх вже третій рік. - спокійно продовжила подруга.

- Що?! Нічого собі! І як ти тримаєшся?

- Ха-ха! Таке кажеш! Та все нормально. Живу без контролю і тішуся. - весело приповідала, проте я бачила смуток у її очах... - Насправді, то спочатку тяжко. А далі, минає час, спогади притираються, звички змінюються, а прив'язаність зникає.

- Як це зникає?

- Ну, зникає! Коли слово "скучаю", говориш вже з ввічливості, а не за призначенням.

- А так можна? - не могла повірити.

- Не знаю... - задумалася та. - Але це правда. Останні три роки, щомісяця, від батьків отримую кругленьку суму на рахунок. Не зовсім я, то рахунок тітки. Проте, ці ж гроші для мене. Хах! Поодинокі дзвінки, де вони кажуть, що все добре і цим же відповідаю я. Ще посилка на новий рік і день народження з подарунками. От і все з чим асоціюється слово "батьки".

- Звучить сумно...

- Та все нормально. Не бери до голови, - махнула рукою. - З часом, у тебе теж так буде.
Проте, я не хотіла, щоб і у мене так було. Стало моторошно на мить. Ні-ні! У нас різні ситуації. Трохи схожі, та все ж різні! Нізащо не стану байдужою до мами й тата. Нізащо...

7.11.2014

"Це неочікувано! Вікторія запросила погуляти! Сьогодні, після школи, ми з нею белькали блукаючи людними доріжками парку. Моя Ірка відпросилася з уроків за "сімейними обставинами"( до них бабуся приїхала). Отож, компанія голубоокої відтягувала час перед тренуванням. Її ставлення до мене помітно покращилося. Можливо, річ у тім, що знаю про її сімейні сутички. Вона не могла поділитися цим з подругами. Коли запитувала, - "чому?", - дівчина мовчала. Залишалося здогадуватися...

Думаю, вона не могла довіритися їм повністю. Або ж боялася, що ті не зрозуміють, будуть насміхатися, чи розпатякають іншим. Тоді проситься питання, навіщо ж такі друзі? Якщо не можеш бути з ними чесною, то не бачу сенсу у такій дружбі.

Взагалі, важко жити, коли не маєш тої людини котрій можна виговоритися. Але, ще важче тим, хто перебуває постійно в оточені, де всі бавляться у "товаришів", натягають безтурботні маски і вдають як їм "добре". Наче у театр потрапляєш, але від такого лицемірства нудить! Дивно, що не помітила цього раніше. Стільки "вистав" пропустила в класі...


- О, міс Таїра! - урочисто вигукнув тренер з легкої атлетики. - Ми вас не бачили два тренування, де блукали?

- Пробачте, була зайнята у школі.

- Бігом на доріжку, після розминки глянемо на час твоїх 100-метрівок. Цієї суботи змагання в області. Якщо покажеш гарні результати, поїдеш з нами?

- Ого! Круто! - яка чудова новина!

Я поквапилася на доріжку. Краєм ока бачу мого приятеля Березницького. Йо! То він теж запізнився?

- Котра година, серденько? - насміхався тренер.

- Пробачте, на парах затримали!

- Знаю твої пари, теж був молодим. - хмикнув чоловік. - Бігом на розминку!

Тиким чином, ми бігли удвох. Трохи побавилися у наздоганялки, пореготали, далі розтягувалися. Нічого не міняли, залишилися з хлопцем у парі.

- Давненько не бачилися, красуне! - шкірився зараз, коли була моя черга тягнутися.

- А ти сумував? - крізь біль посміхалася.

- Пф! Ще і як! Я беру участь у цих змаганнях. Ми їдемо з ночівлею, все коштом гуртка! - захоплено розповідав. - Тому, викладися на повну, щоб поїхати з нами! - хитро підморгнув.

- Як це мило! - плеснула у долоні. - Турбуєшся про мене! - насміхалася трішки. - Я, просто, змушена поставити власний рекорд, коли у мене такий шанувальник!

- Буду радий це побачити. Якщо працюватимеш наполегливіше,то зможеш скласти мені, хоч якусь, конкуренцію... - насміхався вже він.

- І чого шкіриш зуби, Павлик? Чекати не довго. - запалив у мені азарт хлопчина!

- Якщо відволікатимешся на цілунки, амури з дітками, то я і не діждуся.

Піднявся і пішов, нахаба! Це на що він натякає?! От, мерзотник! Які амури?! Чи...Не може бути. Він же не міг бачити мій поцілунок з Олегом?! Не міг?..

- Таїро! - зачитав тренер. - На доріжку!

... Час хороший, отож, я могла їхати з ними на змагання. Мої батьки зраділи більше мене, дізнавшись таку новину. Відпрошуватися не довелося. З цим все чудово. А от, що там патякав Березницький, то турбує. Хлопець, після тих слів, ігнорував мене все тренування! Ох! Як це бісить! Невже так важко сказати кілька слів, аби людина не морочила собі голову?!

Не хочу зізнаватися, але це дико бентежить...Я, особливо, не зациклювалася на своєму першому цілунку. Та й на то був ряд причин... А зараз... Варто лише подумати, як щоки червоніють!!!

Будемо сподіватися, що Березницький хотів мене позлити, та й ляпнув подібне. В іншому випадку... Якого дідька мені з ним робити в однім автобусі?!!!"



Буяна Іррай

Відредаговано: 31.03.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись