Пугач

4

Номер то добре, але телефон Саша якось і не придбав. Тому наступного дня після роботи він попрямував до магазину. Дощ за ці дні досі не припинився, тому довелося купити ще й гумові черевики, бо місцями йому ледь не пливти доводилось на роботу.

Щойно він зачинив за собою двері квартири, набрав номер Діани. Звісно, погода не сприяла прогулянкам, але сьогодні йому хотілося з кимось поговорити. Шкода, що він не може розповісти те, що його мучить, але почути її голос було б чудово.

Після кількох гудків у слухавці почувся грубий чоловічий голос:

– Твоя краля у нас. За пів години чекатимемо тебе на мосту. Не встигнеш – вона помре. Подзвониш кому-небудь – вона помре. Зрозуміло?

– Так. Але...

На цьому розмову було закінчено. Терміново був потрібен  транспорт. 

Таксі мало б приїхати за кілька хвилин, і, якщо пощастить, то він має встигнути.

Поки виїхали з району, Сашко нервував – усюди затори. Хвилини розтягувалися неймовірно під монотонний звук дощу, який не припиняв лити.  Водій щось бурмотів про глобальне потепління та зміну клімату, але хто цього не знає? І так зрозуміло, що люди самі себе гублять, і колись таки завершать почате.

Нарешті перед ними була дорога, що вела до потрібного місця. Саша весь час поглядав на годинник, а його нога сама вибивала нервовий такт.

– Кудись поспішаєте?

– Так, дуже.

– Е, не можна швидко, дорога мокра...

Хлопець і так розумів, що не встигає. Надто мало часу йому дали, але він не повинен дозволити Діані померти. 

Звісно, в останні хвилини до того, як мав закінчитися час, він думав про те, що дарма лякався своєї дивної особливості. Треба було якось вночі піти до парку та потренуватися. То зараз би вже точно на місці був би. А то оці раптові перетворення вибішували хлопця. Єдиний висновок, якого він дійшов, це те, що він перетворюється на того самого пугача, якого зображено у нього на татуюванні, коли він цією рукою закривається від світла. Так було до цього кілька разів.

Машина зупинилася, але їхати далі було не можна – зупинятися на мосту заборонено, тож до потрібного місця ще треба було дійти. Почекавши, коли автомобіль від’їде, він закрився правою рукою і… Так! Відчув на собі важкі краплі дощу і побачив, що вже підіймається вгору. Аж ось і його вороги. Зробивши коло, він спустився неподалік за частину конструкції мосту й пішов на місце зустрічі.



Ірина Ярошенко

Відредаговано: 01.06.2020

Додати в бібліотеку


Поскаржитись