Ра ііані

6.2

Я зараз би могла просто завантажити необхідні спогади та відтворити їх за допомогою проекції, та не буду. Я переглядала їх вже мільйон разів, я настільки запам’ятала все, що варто тільки почати про це думати, як спогади постають перед внутрішнім зором як кадри старої хроніки - один за одним…

Планета Кедо. Гірське плато. Я мчу через засніжену височину.. Очі виїдає яскраво рожевий колір навколишнього світу - оптичний ефект що спричинений заломленням світла від тутешніх супутників. Навколо неначе розсипали по столу кристали опалу. Оглядаюсь через плече - там на обрії, звідки тягнуться сліди від мого снігоходу, вже клубляться хмари. Насувається снігова буря. Вона виростає та шириться небокраєм немов цукрова вата, яку накручують на паличку. Я не встигаю. Вже видно перші нагромадження скель на краю плато, та мене закручує у сіро-рожевих вихорах снігу. Звертаю з маршруту та прямую до скель, щоб знайти сховок. Зненацька під снігоходом зсувається пласт снігу, мене затягує у вир. Снігохід відлітає в один бік, мій корпус в захисному скафандрі - у другий. Намагаюсь знайти точку опори, підвестися. Не вдається - сніговий потік затягує мене у розлом між скелями, осипається рожевим піском на дно ущелини, а я лишаюсь затиснутою між камінням, не взмозі вибратись з цієї пастки.

Внутрішня захисна система волає про небезпеку, система коригування емоційного стану вже нейтралізує викид адреналіну, відновлює біохімічні показники. А я дивлюсь вгору на тонку смужку сірого неба, що прорізає навколишню темряву. Не знаю, що би хто відчував на моєму місці - паніку, страх, подив, розгубленість чи небажання помирати? Та завдяки моїм системам контролю - я спокійна та зібрана. Перше що роблю - зв’язуюсь з техпідтримкою і ми обговорюємо ситуацію, яка склалась. Приходимо до висновку, що сама я не виберусь з кам’яного полону, необхідно дочекатись допомоги...

Там, на вершині плато, буря тільки набирає своїх обертів, а сюди вже долітають поодинокі сніжинки. Я лежу серед тиші та темряви, навмисно відключила всі зайві сенсори. Мені потрібно зосередитись - я розв’язую рівняння, правильним рішенням якого стане моє життя, неправильним - смерть.

Мені потрібно врахувати всі чинники; всі константи, перемінні та імовірнісні величини. І в цьому рівнянні є дві невідомі величини - час, що відведений моєму біологічному тілу та час, який необхідний аби рятувальна місія дісталась мого нинішнього місця перебування.

Тягнуся хвилями альфаканалу через простір - шукаю всіх скіорів, які близько, які можуть прийти на допомогу. Вибираю чотири реальні варіанти. Моя техпідтримка надсилає запити на рятувальну місію. Після чого кількість варіантів зменшується до трьох - у одного з них поточне завдання має більш високий пріоритет, ніж мій потенційний порятунок. Ну що ж - працюємо з тим що є. Перший - медик у цьому секторі, знаходиться на одній з планет зірки HB-0. Свого транспортного засобу він зараз не має, та якщо винайме щось швидке та потужне, буде тут за 00.04.80.00 одиниць галактичного часу. Це прийнятно. Але ймовірність такого “гарного розкладу” менша 40%. Другий - цілий військовий корабель, що повертається з завдання та прямує у найближчий РВЦ. В них є всі засоби, але навіть з ними дістануться до мене майже за 00.09.70.00, а це вдвічі довше за попередній варіант. Третій - група аналітиків, які наразі знаходяться в сусідньому секторі, та в них є перевага - вони вже на швидкому дослідницькому судні в космопорту при порталі VQ , який безпосередньо з’єднаний з порталом у моєму секторі. Додати час на подолання відстані від виходу з порталу до планети і отримаєм приблизно 00.08.05.00 одиниць.

Тепер шукаю всю інформацію, яка стосується факторів впливу: дані про наявність транспортних засобів, які можливо залучити для місії; звіти про погодні умови на планеті. Уточнюю географію місцевості тими даними, які отримала перебуваючи тут. Розраховую можливі траєкторії польоту космічних кораблів, орбіту руху планети відносно зірки та порталу, найбільш вдалу глісаду приземлення орбітального шатлу та багато інших поправок у своє рівняння. Зупиняюсь на третьому варіанті. З усіма поправками розрахунковий час 00.07.92.00. Та чи є стільки у мого корпусу? Зв’язуюсь з техпідтримкою та куратором, викладаю свої розрахунки та отримую відповідь:

- Ра ііані, ще двоє аналітиків підтверджують твої дані. Та остаточне рішення за тобою.

- Маю сумнів щодо того чи витримаю стільки часу без ресурсів…

- Можливим рішенням цього питання є занурення твого організму у стан анабіозу. Переглянь вхідну інформацію з цього приводу. Мушу нагадати, що від твого вибору залежить не тільки твоє життя, ти маєш враховувати і інші ризики. Чекаю на відповідь.

Так ризики… Не ризикну викликати для свого порятунку цілий крейсер з військовим десантом - їх час не вартий мого. Не ризикну зірвати зі свого місця медика, адже дуже великі шанси, що він потрапить в ту саму бурю і врешті змушений буде чекати на орбіті. Третій варіант - ризики мінімальні, шанси витягти мене великі… та й завершити мою місію вони зможуть… А я? Я ризикую, судячи з тих доповідей, що прислав мені куратор, лише не вийти зі стану анабіозу. Зрештою це те саме що просто зануритись у стан сну і замерзнути насмерть. В любому випадку кінець той самий…

- Я прийняла рішення. Запит на виконання рятувальної місії направляю ОІ 65...33. Дозвіл на анабіоз надаю.



Санні Міллер

Відредаговано: 18.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись