Рай для щурів

Глава 2

Центр Довголіття скорочено всі називали ЦД. Сашкові спочатку назва здалася досить скромною, втім, як і сама будівля. Мала вона всього два поверхи. На першому знаходились: приймальня, кабінети і кімната відпочинку для персоналу, на другому – невелика, але комфортна палата, лабораторія і операційна. Так само на території був невеличкий дворик. Зараз, влітку, там було гарно і затишно. Декілька лавок під виноградником, дерева – каштани і горіхи, акуратно підстрижена трава, клумби з квітами. Асфальтована доріжка від центрального входу до високого кам'яного забору, розділяла «зелений дворик» на дві частини.

Сашко підійшов до паркану. Широкі чорні ворота були закриті. В них же вбудовані масивні залізні двері з вічком. Він натискував на дзвінок. Через деякий час почувся голос охоронця.

- Покажіть перепустку.

- Зараз, секундочку. - Сашко зовсім забув, що потрібно пред'являти документ, і зараз, риючись у своїй сумці, думав, що наступного разу треба буде тримати його напоготів. – Ось, будь ласка, - він показав перепустку вічку, після чого двері відкрилися, і він зайшов на територію ЦД.

Коли Сашко приходив на співбесіду, охоронець на цьому місці був інший. Але одягнений так само. Напевно - стандартна уніформа, яку належало носити. Чорні брюки, чорні туфлі і біла шведка. На сорочці - синій бейджик з написом «Віталій». Чоловікові на вигляд під сорок. З-під рукавів шведки видно м'язисті руки, вени на них роздулися, неначе він тільки що качав штангою біцепси.

Віталій м'яким ввічливим тоном запросив Сашка в свою металопластикову будку. У ній було прохолодно, працював кондиціонер. Кожна стіна з великим вікном, від цього будка здавалася прозорою. Усередині стояла вішалка для одягу, батарея, і стіл, на якому лежав відкритий журнал, де записувалися відвідувачі. Охоронець швидко заповнив кожну графу в журналі. № п/п: 2 (до Сашка встиг прийти лише Юрій Михайлович, головний лікар); Ф.І.О.: Викруткин Олександр Вікторович; № кабінету: 6; час прибуття: 7:02, поруч Віталій попросив Сашка розписатися. Залишилася незаповненою лише одна графа, про час завершення робочого дня.

Над столом висіла дерев'яна дошка з ключами. Охоронець зняв з гачка один з них, з фіолетовим брелоком, схожим на медіатор, з видавленою цифрою 6.

- Ось, візьміть, - сказав Віталій, протягуючи Сашкові ключ, - Юрій Михайлович просив, щоб ви зайшли до нього, коли прийдете.

- Дякую. А обов'язково постійно показувати перепустку? Ви ж співробітників і так всіх вивчите скоро.

- Такий порядок, - Віталій розвів руками, - в персоналу постійна перепустка, у пацієнтів – тимчасова. Впізнаю я, скажімо, Юрія Михайловича, не попрохаю, щоб він перепустку пред'явив, і, можливо, через хвилину вже працювати тут не буду…

- Розумію.

Раптом Сашко помітив поряд з журналом закриту книгу, з якої стирчала закладка. Судячи по ній, Віталій прочитав вже більшу частину. Це була «Біла гвардія» Булгакова.

- Цікава книга, - сказав Сашко.

Віталій посміхнувся.

- Так, читаю з великим задоволенням. Незвично так написана, через це спочатку складно пішла. Але поступово звикся і тепер не можу відірватися.

- А ви були в Києві, в будинку Булгакова?

- На жаль, не був.

- На Андріївському спуску, в будинку під номером тринадцять він прожив тринадцять років. Там усередині все так само, як описується в романі, до найдрібніших подробиць. Неначе в книгу потрапляєте.

- Скоріше з книги, напевно, потрапляєш в його життя, в його будинок, - припустив Віталій.

- Можливо. - Сашко кивнув, погоджуючись. - І навіть в його сім'ю.

- А «Алексіївський спуск» теж схожий на Андріївський?

- Так, як і все «Місто» схоже на Київ! А ви що, жодного разу в столиці не були?

- Не був, і напевно, не скоро побуваю. Виїзд заборонений.

- То є так...

- Тебе там Юрій Михайлович вже зачекався, - засміявся Віталій.

- Точно! Я і забув!

- Буде вільний час, заходь в гості, про книги поговоримо.

- Обов'язково, - пообіцяв Сашко, і якось мимоволі, не замислюючись, протягнув руку.

Охоронець відповів міцним рукостисканням і побажав успіху.

Сашко, майже щасливий, попрямував до парадного входу. Він з радістю відмітив, як Віталій перейшов на «ти», і його тон з професійно-ввічливого став дружнім. День починався чудово!

 

Головний лікар чекав Сашка в своєму кабінеті. Вони вже були знайомі. Юрій Михайлович проводив співбесіду і прийняв парубка на роботу. Тому Сашко не хвилювався, але все ж декілька секунд постояв біля дверей, потім постукав і відразу почув запрошення увійти.

Коли він підійшов до письмового столу, Юрій Михайлович підвівся, привітно посміхнувся і протягнув йому руку. На зап'ясті головлікаря красувався браслет, поки що не імплантований. Минулого разу браслета не було.

- Привіт, Шурік! Як справи? Як настрій?



Сергей Величко

Відредаговано: 08.02.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись