Реальна ілюзія

-4-

—4—

— Ти кричала уві сні, — лагідно промовив Алекс і ледь торкаючись, забрав пасмо волосся з мого обличчя. Він не зводив погляду з мене, продовжуючи полонити блакиттю своїх очей. Це ж треба, який збіг! У нас очі одного кольору!

— Дякую, що розбудив, — я підвелася і сіла на ліжку.

— Поки ти спала, я роздобув трохи інформації, — він відійшов до вікна, вдивляючись в темряву вулиць.

Я зацікавлено спостерігала за ним, обзираючи його. Красивий навіть зі спини.

— Я відвідав будинок, де було вбито дівчину та дещо дізнався. Сусіди покійної підозрюють, що вона мала відношення до окультних наук, займалася магією і приймала у себе вдома дивних відвідувачів. Чи мала вона якусь магічну силу — мені невідомо, але схоже я почав уловлювати зв'язок цієї смерті з твоїм колишнім другом.

— Просто пробігся по сусідах і все дізнався? — здивовано запитала я, проте у моєму голосі вже не відчувалося іронії.

— Знадобилося трохи харизми, але більшу частину справи зробили “липові” документи слідчого, — Алекс обернувся і чарівно всміхнувся.

— Звичайно, такий красунчик зуміє справити враження на будь—кого!

— А тепер стосовно протистоянь, — вів далі Алекс, не звернувши увагу на мою шпильку. — Майстер… Відомий тобі, як Макс — порушив баланс між силами темряви та світла. Паритет його не влаштовує і він вирішив розпочати власну гру. Для підтримання життєвої енергії, йому необхідно вбивати людей, що так чи інакше пов'язані із потойбіччям. Найкраще підходять темні чаклуни, або відьми чи ворожки. Це як батарейка, поки її вистачає — користуєшся, як тільки сіла — шукай нову, або ж безперебійне джерело, якщо маєш далекоглядні плани.

Так ось чому у моєму сні Макс постав переді мною таким зловісним та лихим. Я побачила його у своїй справжній подобі!

— Я також маю відновлювати свої сили, — він зробив кілька кроків і знову опинився поруч зі мною. — Але на відміну від Майстра, мені потрібні не смерть і темрява, а світло та…кохання. Одним словом те, що протистоїть злу.

Він взяв мої руки у свої і сховав у долонях.

— Раніше я припускав, що Майстер вбиває молодих жінок, щоб підживитися. Та зараз я впевнений — він шукає “постійне джерело”, яке завжди буде біля нього. Можливо він його вже знайшов, проте не одразу розгледів, — промовив Алекс, пильно вдивляючись у мої очі.

Тобто він хоче сказати, що я — джерело якоїсь там магічної енергії?

Я розсміялася. Голосно, без упину, істерично навіть. Сміялася, аж поки не захекалася і з очей потекли сльози.

— Маячня, — ледь вимовила. — Зі мною в житті ніколи нічого такого не траплялося. До учорашнього дня я навіть не знала про існування... — я замислилась. Як би точніше обізвати те, що зі мною відбулося? — чаклунських фокусів.

— Та невже?

У цьому скептичному запитанні ховалося так багато невимовленого, що примусило мене вп'ятися поглядом у свого рятівника, а саму — згадати те зі свого минулого, що будь—якій людині у здоровому глузді могло здатися маренням божевільного. І в першу чергу — знайомство з Максом.

***

Нічне місто супроводжувало перехожих темними очима сліпих вікон.

— Можливо досить? Сили вже накопичено стільки, що вистачить на роки вперед. Зупинимось у столиці, будемо розсіюватись лише на мілкі справи для задоволення.

Майстер підняв очі до нічного Київського неба та зітхнувши продовжив мовчати.

— Остання чаклунка була сильно, з нею було важко. А так хочеться спокою, — продовжив Зелений і вмить змовк вимовивши останнє слово. Змовк і навіть затулив рукою рота.

Майстер зупинився. Його очі палали злим помаранчевим полум'ям.

— Спокою?! – гнівно прогарчав хазяїн. — Ти пропонуєш полишити пошуки темної королеви та заспокоїтись?! — крижаний голос Майстра розрізав нічний простір.

Зелений плентався поряд, наче мовчазна миша, боячись навіть голосно дихати.

— Колись я вже мав «насолоду» отримати за всі свої митарства та поневіряння "спокій" та "безодню". Відпустивши свого героя, сам вляпався, по самісінькі вуха в темне безрадісне ніщо "небуття". Йдучи, я втратив усе! І в першу чергу — найцінніше — кохання. А життя, що є життя без єдиної рушійної сили? Те саме ніщо — порожня безодня.

Очі майстра спалахнули з новою силою. Вогонь міняв колір і обличчя зробилось зовсім неживим.

— Я змінився. Переграв демонів, що познущалися з мене та повернувся. Немає більше того Майстра, якого описав одного разу дуже відомий містянин. Той що мешкав на узвозі, який називається ім'ям величної та відомої церкви. Містянину прийшло прозріння, він вловив частинку мого життя. Нехай вибачить мене Микола Афанасійович, але зараз, в ці часи, я інший.

Я сам створив свою силу та свиту. Ти перший з неї, Зелений. І не тобі нагадувати мені про спокій!

***

Я занурилася у спогади, щоб вловити підказку, на яку натякав Алекс.

Того дня я бігла на автобус, бо спізнювалась на пари. Ще й дощ, як на зло, несподівано розпочався, як тільки я вийшла з під’їзду. Повертатися за парасолькою не було часу, тож сподіваючись, що встигну перебігти до зупинки, я швидко попрямувала вдовж будинку. За мить злива стала схожою на Ніагарський водоспад, заливаючи мене з голови до ніг. Волосся злиплося, куртка промокла, а взуття набрало води, що гидко хлюпала всередині. Та навіть не дивлячись на все це, я мала намір встигнути на маршрутку. Наш викладач мав важку вдачу, не пробачав запізнень нікому, а мені і поготів. Бо лише я могла на рівному місці наробити бозна яких чудасій, як—от перекинути стілець посеред лекції або гнатися за ручкою, що скотилася прямо під ноги викладачеві. Я не отримаю залік, якщо спізнюсь бодай на хвилину. Але автобус, як на зло, зачинив двері перед самим носом, рясно обдаючи мене брудною водою з—під коліс.



Уляся Смольська, Sandr

Відредаговано: 28.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись