Реальна ілюзія

-11-

—11—

Алекс підвівся з колін. Його почули і це добре, проте ситуація від цього не ставала легшою. Він з радістю перейняв би на себе всі випробування Амалії, аби лишень уберегти її. Але як забрати її силу та тим самим відволікти сили темряви на себе? Брехати він не хотів, вірячи в те, що кохана не матиме сумнівів у правдивості його слів, щодо умов Вищих. А що, як не захоче ризикувати його життям? Або ж Темні вже провели з нею таку роз'яснювальну роботу, що вона і бачити його не захоче? Можливо вона сама забажає зробити цей вибір? Проте, навіщо гадати, коли він навіть не знає де зараз його Амалія.

Аж раптом Алекс відчув приємне тепло, яке розтікалося по тілу та здавалося, линуло з грудей. Амулет відгукнувся. Янгол мерщій затис його у долоні та зрадів, зрозумівши, що кохана перебуває у світі людей.

***

Мене викинуло з порталу, мов корок з пляшки шампанського. Гепнулась об щось тверде і холодне. Книга впала на живіт, завдаючи болю, і сповзла вниз. Розплющивши очі, побачила над собою синє небо. Тільки було воно якесь… тверде. Підскочила. Куди це мене Макс закинув?!

З усіх боків мене оточували крижані стіни і така сама стеля, яка спочатку здалася мені небом. Замкнений простір не мав жодних отворів. Торкнулася кінчиками пальців до блакиті і одразу усвідомила, що перебуваю у льодовій печері. Поступово холод почав пробиратися під шкіру, досягаючи до самих кісток.

От вже ні! Я тут не залишусь!

Я почала чаклувати, як мене нещодавно вчили. Спрямувала усю силу в руки і спробувала пробити діру в стіні. Але енергія відскочила, ніби віддзеркалюючись, і повернулась до мене з тією ж силою. Я ахнула, боляче вдарившись спиною об кригу.

Хай тобі грець, чортів Майстер! Невже я застрягла тут, допоки не знайду відповідь у твоїй книзі? Ну, добре.

Кинула погляд на годинник. За дуже приблизними підрахунками у мене залишалось два, максимум два з половиною дні. Що ж, використаємо їх з користю.

Я підняла книгу, провела пальцями по обкладинці важкого стародавнього фоліанта, відкрила…

— Що?! Це жарт такий?

Усі сторінки являли собою звичайні дитячі розмальовки типу «антистрес»: квіточки, візерунки, абстрактні лінії і фігури.

— І що я маю з цим робити?

І головне — це холод. Які, до янголів та чортів, дні?! Години!!! Холод охоплював, льоди печери не додавали тепла. Що ж робити? Замкнена у крижаній пастці, ще й книга з такими холодними сторінками.

Горнула одну, дві, три картинки. Такі милі, наче теплі зображення.

Ось воно! Дивне ж у Майстра почуття гумору!

Я заплющила очі, але перед очима залишилась одна з перших картинок, що мені попалася в книзі. Все повертається до початку. Схематичне зображення, але це місце я впізнаю завжди. Площа, вулички, що відходять в різні боки. Старе місто. Башта ратуші. Тепле вечірнє сонце.

Хвиля тепла огорнула спочатку мене, потім книгу у моїх руках, а далі і всю крижану печеру. Спалах, і я, розплющивши очі, побачила справжнє, живе сонце свого рідного міста. Я дивилась у вікно на Площу Ринок, та з очей текли сльози. Сила у мене є. Але й вибір поставлено. Лишилось лише його зробити.

Я знову горнула сторінки книги. Малюнки зникли. З’явилися сни. Безмежні, нескінченні, не маючі початку та кінця, безглузді, фантастичні та до жаху реальні. Сни янголів, демонів, та простих смертних. І жодного з снів ,що належали б Майстру. Макс не збрехав. Що ж, тепер я можу бачити те, що ховає в собі ця древня книга. Лишилось знайти потрібне та зробити правильні висновки.

***

— Бісів Майстер, — не міг вгамуватися Азазель. — Я впевнений, що без нього не обійшлося. Гелла, можеш простежити де вона зараз?

— Ні, — мовила відьма. — Все відбулося занадто швидко. До того ж дівчина набирає силу. Вона стерла по собі енергетичний слід. Амалія може перебувати будь—де. Наразі нам її не знайти.

— Шукайте Янгола, — прохрипів Азазель. — Вона волітиме знайти його, або навпаки. Світлого воїна лишили сили, зараз він звичайний смертний і перебуває у світі людей. Скоріш за все він повернувся до свого міста. Шукайте!

— Зрозуміла, — покірно кивнула Гелла.

— Пошли когось до столиці. Створи демона, що зможе знайти їх та повернути дівчину до пекла, поки її сила ще не набрала достатніх обертів. Начаклуй сама, або обери гідного з тих, хто вже існує.

***

Гортаючи сторінки книги, мені з кожним наступним поворотом сновидінь ставало все гірше. Світ перегортався з ніг на голову, вертівся бісівським вовчком, а сльози, самі собою, затуляли очі. Від снів, які бачили янголи, хотілось кричати. Після них навіть сни демонів не дуже то й дивували. Але були і звичайні, світлі та чисті сни. Їх також бачили в рівній мірі, як темні, так і світлі.

Все змішалось. І в тій, і в тій стороні, добра та лиха було приблизно однаково. Та при тому я розуміла: обидва табори готуються до масштабної бійки. Бо так вирішено. Ким? Коли? На ці питання не було відповідей. Все більше і більше мене дратувала історія, у яку я мимо волі втрапила. Ніби комаха, яка залетіла до величезної липкої павутини. Ніхто не питав моєї думки. Хто ж буде питати згоди у звичайного пішака? Вперед і тільки вперед, не дивлячись ні на що. Почуття та емоції майбутньої королеви нікого не цікавлять.

Я в розпачі закрила книгу. Досить чужих снів. Нічим пекельно—небесні воїнства не кращі від звичайних людей. В їх окрилених та рогатих головах б'ються ті самі, що і у смертних, проблеми.

Щось торкнулось мого правого плеча і я озирнулась. На плечі сидів невеличкий, як іграшкова лялька, янгол.

— Ти хороша. Я це всім казав. Одразу видно — світла панна Королівна!

Янгол розтягнувся у іграшково—сяючій посмішці.



Уляся Смольська, Sandr

Відредаговано: 28.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись