Ірка Хортиця - надніпрянська відьма

Розділ 14 Замовляння сліду

— І що це ви виробляєте, ви, обоє?

Обличчя Ради Сергіївни не віщувало нічого доброго. Ірка миттю відчула себе асистенткою фокусника. Зараз Рада її розпиляє: упоперек, потім уздовж, а на додаток — по діагоналі. Здається, у зубах більмастих собак було б значно комфортніше. Розірвали б, і все — швидка й відносно безболісна смерть.

— Ви думаєте, що робите, Аристарху Теодоровичу? Щоб доросла людина наражала дитину на таку небезпеку! Я просто не маю слів! А ти? — Рада переключилася на Ірку. — Ти ж відьма! А відьма — це перш за все го-ло-ва, — Рада постукала Ірку долонею по лобу.

«Чого вона причепилася до моєї голови — то гладить, то стукає», — сумно подумала Ірка.

— А в тебе голова, схоже, тільки щоб кепку носити! — продовжувала злитися директорка.

— Мені продавщиця в магазині сказала, що кепки вийшли з моди, — не відриваючи погляду від дороги, вставив Аристарх і швидко посміхнувся Ірці в дзеркальце заднього огляду. — А як ви дізналися, що нас немає, га, Радо Сергіївно?

— Зайшла до Ірчиної кімнати, побачила драбину біля вікна…

— Під час «Ментів» зайшли? — здивувався Аристарх. — І з якого б це дива?

— Я не зобов’язана перед вами звітувати, Аристарху Теодоровичу! — завелася Рада й раптом знітилася.

Ірка з подивом побачила, що директриса сконфужено погляда на неї.

— Нам треба помиритись, — непевно вичавила із себе Рада й ніяково обсмикнула манжети своєї блакитної блузи. — Я, здається, була не надто справедлива. Певно, атмосферний тиск вплинув. Пошук нових рішень — це зовсім непогано. Просто треба бути обережнішою, не нехтувати досвідом, працювати під чиїмось керівництвом… Загалом, Ірко, якщо ти готова вчитися, то я готова тебе вчити. В усякому разі, саме так я збиралася сказати, коли йшла до тебе в кімнату, — знову завелася Рада Сергіївна. — Але тепер — навіть не знаю! Чого вас понесло в музей, хотіла б я знати? Дитячих малюнків ніколи не бачили?

— Там були й цілком професійні роботи, — промимрив Аристарх. Тепер він теж зніяковіло глянув на Ірку. — Ірка всього-на-всього хотіла виконати ваше завдання щодо Іващенка. А я їй допомагав. Навіть уявити не міг, що пси, тобто відьми…

— Ви що, вирішили справити на мене враження? — сплеснула руками Рада Сергіївна. — Гадали, я вижену Ірку прямо в пащеки оцим старим мерзотницям? Та як ви могли? Аристарху Теодоровичу! Ну, це щось… нереальне! Логіка іншого світу! — насуплена директриса гнівно розглядала пейзажі, що пролітали повз вікна автомобіля.

Отакої! Ірка ніяково засовалася. Якось недобре вийшло. Ледь до відьм не втрапили та ще й ні з того ні з сього скривдили Раду.

— Вибачте, будь ласка, Радо Сергіївно, — тихенько попрохала Ірка. — Ну, Радочко Сергіївно, ну будь ласочка…

— Це я в усьому винен, — швидко урвав її Аристарх. — Фактично я підбив дівча на цю витівку!

— Добре, — коротко видихнула директриса. — Мабуть, я теж винна. Мабуть, я надто суворо поводжуся й лякаю людей. Добре. Як каже молодь — проїхали.

Ірка перечекала, доки Рада вкотре погладить її по голові. Чого не стерпиш заради примирення. «Мерседес» повернув до їхнього двору.

— Може, сьогоднішній випадок чомусь вас навчить. Хоч зрозумієте, до чого призводить дурна самодіяльність. Ще б трохи — і попались би відьмам, та й більш нічого!

— Чому ж нічого? — щиро здивувалась Ірка. — У мене все тут! — вона підняла рюкзачок. — На Іващенка будемо замовляння накладати, чи як?

— Я гадав, ти не встигла, я ж тебе звідти витяг, — мимохіть здивувався Аристарх, скеровуючи машину у ворота.

— Я все встигла! — обурилася Ірка. — Можна подумати, для цього треба багато часу!

— Можу я поцікавитися, що саме ти встигла? — у Радиних словах знову вчулася в’їдливість.

— Усе, як ви вчили, Радо Сергіївно! — швиденько відповіла Ірка. — Я його слід зняла. Ось! — смикнувши за блискавку рюкзака, Ірка витягла ганчірку з чітким відбитком підошви.

Аристарх потягнув ручне гальмо й озирнувся, розглядаючи Ірчин трофей.

— Ти впустила мікрофон і підібрала! — здогадався він.

Ірка кивнула:

— Навіть очі відводити не довелося, адже ця стара ганчірка й так нікого не цікавила.

— Найприкріше, що нас вона теж не цікавить, — з іще більшою в’їдливістю сказала Рада. — Ти, Ірко, погано слухала мої пояснення. Слід можна зняти із сухої землі, на цеглі відбиток отримати…

Навіть на асфальті, мабуть, але на ганчірці!.. Нонсенс!

— А яка різниця? — тихо запитала Ірка.

— Хоча б та, що слід треба буде класти до гарячої пічки! Надовго! Як ти збираєшся засунути свою ганчірку до пічки?

— Як курку. У фользі, — незворушно повідомила Ірка.

«Звісно, прадавні надніпрянські відьми не мали кухонної фольги. Але ж це не означає, що й сучасним відьмам не можна нею користуватися!» Нічого цього Ірка, звісно, казати не стала. Рада й без того розгубилася:

— Не знаю, чи є в нас на кухні фольга, — пробелькотіла вона.

— Якщо ні, попросимо Аристарха Теодоровича з’їздити до нічного супермаркету, — запропонувала Ірка.

Менеджер миттю зробив незадоволену фізіономію:

— А може, грець із ним? У вас із Радою Сергіївною знову мир, нікому нічого доводити не треба…

— Ні вже, нехай! — Рада Сергіївна відчинила дверцята й вибралася з машини. — Мені цікаво, що в дівчинки вийде! Прошу на кухню! — і вона нагородила Ірку таким поглядом, що та зрозуміла: може, Рада Сергіївна і буде її вчити, і в школу до себе візьме, але любити… дзуськи. Симпатії від директриси Ірка ніколи в житті не дочекається!



Ілона Волинська, Кирило Кощеєв

Відредаговано: 22.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись