Ірка Хортиця - надніпрянська відьма

Розділ 16 Біжи, відьмо, біжи!

Ірка важко відсапувалася. Ну що ж, солодка парочка хоч якусь правду сказала. Вона — сильна відьма. Спасибі шановній Раді Сергіївні за уроки відьмацтва й за підказки. Але, звиняйте, Ірка Хортиця не дасть заморити себе голодом у якомусь підвалі!

Ірка на мить затрималася біля входу в альтанку. Присіла навпочіпки… Потім швидкими нечутними кроками рушила до будинку. Вихором злетіла по приставленій драбині, вискочила в коридор і на секунду зазирнула до порожньої Радиної спальні. Потрібна річ знайшлася відразу, на столику під дзеркалом. Ірка спустилася на перший поверх. Спочатку вона трохи завагалася, поглядаючи то на вихід, то на кухонні двері, і нарешті рішуче рушила до пічки.

— Я ж обіцяла, що з чоловіком нічого поганого не станеться, — тихенько прошепотіла Ірка.

Швидко обмотавши руки ганчір’ям, вона витягла гарячий згорток фольги. Обпікаючи пальці й тихо лаючись, дівчинка розгорнула його.

У саду загув двигун «Мерседеса».

— Треба поквапитись, — сказала собі Ірка, згортаючи фольгу.

— Та пізно вже, — відповів їй насмішкуватий Радин голос. — Я ж попереджала: принципи тебе згублять.

Рада стояла біля коридорних дверей, і на її обличчі був вираз, у якому поєдналося щось на зразок жалю й глузування.

— Якби ти залишила Іващенка нам, то, може, ще й устигла б утекти. Він тобі що, родич? Улюблений дядечко?

Ірка не стала дискутувати з Радою. Вона прожогом кинулась до дверей, що вели до саду… аби з льоту врізатися прямо в голомозого лжеменеджера. Він миттю стис її за плечі мертвою хваткою. Брязнув метал, і Ірка з жахом побачила, як на її зап’ястках опинилися справжнісінькі наручники!

— Єдине, що мені у вас, відьмах, подобається, — сказав Аристарх Теодорович, звалюючи Ірку, яка відчайдушно борсалася, собі на плече, — так це те, що ви вмієте пакостити лише на відстані. А коли потрапите до рук — усе, пташці кінець! — він кинув Ірку, наче якийсь лантух, на заднє сидіння «Мерседеса». — А проти холодного заліза ви взагалі — пшик! — він презирливо клацнув пальцями перед носом безпомічної Ірки. — Доки на тобі ці штучки, — Аристарх посмикав ланцюжок наручників, — жодної користі з твого ворожіння не буде! — він грюкнув дверцятами.

— Прощавай, Ірко, більше ми не побачимось, — долинув до Ірки приглушений склом голос Ради.

Запишавшись, з усвідомленням власної сили, Аристарх сів за кермо. Машина рушила з місця.

І тут Ірку почав розбирати нервовий регіт.

Аристарх підозріло озирнувся до неї:

— Істерика? Не допоможе. Можеш сміятися, можеш плакати, живою я тебе все одно не випущу, навіть не сподівайся, — заявив він, вирулюючи на вулицю. У його голосі зазвучала образа. — Ми б, звісно, могли з тобою домовитись, якби у вашого відьмацького поріддя була хоч краплина совісті! Хоча б ось така! — Аристарх показав на пучці пальця, яка саме краплина совісті мала б бути у відьом і в Ірки зокрема.

Дівча буквально завило від сміху. «Ні, він тут іще й про совість патякає!»

— Посмійся, посмійся, — ображено пробуркотів Аристарх, — недовго тобі вже лишилося.

Він наддав швидкості й погнав по дорозі, час від часу насторожено позираючи на Ірку в дзеркальце заднього огляду.

«Мерседес» мчав у бік міста. Намагаючись угамувати сміх, Ірка придушено хрокнула. Справді, якось недобре виходить. Менеджер на неї й так образився, а зараз вона ще дужче його скривдить, до того ж найпідлішим чином — скориставшись наукою Ради Сергіївни.

Тільки зараз Ірка зрозуміла, що всі їхні уроки мали на меті лише одне — дати Ірці можливість дістатися до бідолахи Іващенка. Тому перше, чого навчила її Рада, — відкривати замки. Сила заліза може стримати відьму, але не стримає відьмацької крові!

— Ключі дістану з моря-океяну, на тридев’ять замків — тридесять ключів, кров відьмацька потече — холод-залізо попече…

З острахом поглядаючи на Аристарха, Ірка озирнулася. Тепер найскладніше. Сто разів вона бачила в кіно: герой, обпікаючи собі руки, перепалює на смолоскипі пута, що його зв’язують, або, затиснувши ніж зубами, ріже мотузку зі шматками власної шкіри. Але зробити це самій! І головне, що вона не має ані ножа, ані хоча б шпильки! Ірка розгублено дряпнула зап’ясток нігтями. Її пройняв біль, а на шкірі з’явився ледь помітний білий слід.

Та невже ж вона така слабачка! З цим Ірка Хортиця погодитись не могла! Міцно прикусивши губу, дівчинка зібралася із силами…

Автомобіль ускочив у якусь вибоїну, й Ірку різким поштовхом підкинуло на сидінні… Її зуби глибоко вп’ялися в губу. Ірка стиха мукнула від раптового болю й похитала головою… Червона крапля крові впала на замок наручників. Тоненьким рудим струмочком з-під нього побіг іржавий порох! Ірка провела наручниками по прокушеній губі. Чекати довелося недовго — там, де була її кров, наручники потріскались і розкришилися на іржаві пластівці. В неї вийшло!

В’їхавши в місто, «Мерседес» почав колесити між окраїнними багатоповерхівками. Ірка знову зиркнула на Аристарха. Зараз його пильний нагляд був зовсім недоречний. Він не повинен дивитися на заднє сидіння! Менеджер і справді з надзвичайною цікавістю вп’явся поглядом у темне полотно дороги. На Ірку, яка витягла з кишені яскраву пластикову баночку, він не звертав жодної уваги.

Ірка відкрутила кришечку… і ледь не застогнала. Ось чому Рада так недбало залишила баночку на туалетному столикові. Вона була порожня! Польотної мазі не було!

Ірка в розпачі впала на сидіння.

Аристарх, не зупиняючись, гнав машину.

Де б не був той підвал, у якому мали зачинити Ірку, вони все одно незабаром туди дістануться, і тоді їй уже не врятуватись! А в тісному салоні машини жодне ворожіння не допоможе проти здоровезного дядька. Їй слід було ризикнути.



Ілона Волинська, Кирило Кощеєв

Відредаговано: 22.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись