Ірка Хортиця - надніпрянська відьма

Розділ 19 Ірка та її загін спеціального призначення

Вони з’явилися не за кілька годин, а значно пізніше, у середині дня. На той час бабуся вже встигла набехкати їжею не лише Ірку, але й кота. На превеликий Ірчин подив, появу кота в хаті бабуся сприйняла дуже й дуже спокійно. Схоже, вона була згодна на кого завгодно, хоч на рибу-піранью, аби тільки разом з Іркою.

Похитуючись від утоми, дівчинка зайшла до своєї кімнати й знову ледь не розрюмсалася — таким милим і рідним їй усе здалося. Вона пірнула у своє ліжечко й потягнулася — кайф! І ліжко відразу прогнулося під її важким тілом. Ірка розплющила очі, що вже почали злипатися. Триколірний кіт місив її лапами, старанно вмощуючися в Ірки під боком.

— Не знаю, звідки ти взявся, але ти такий гарячий — жах! — пробелькотіла Ірка, відсуваючись від кота. Той розплющив одне око, докірливо зиркнув на дівчинку й знову підсунувся до неї під бік.

— ПриКОТився, — гмукнула Ірка. — Тільки вухами мене не лоскочи, — і провалилася в сон.

Її розбудили чиїсь голоси. Ірка потягнулася, глянула у вікно — сонце перейшло далеко за полудень і припікало зовсім не по-травневому. Біля хвіртки на всю горлянку кричала бабуся:

— Та тихше ви! Вона спить!

— Уже не сплю! — крикнула Ірка й, натягши джинси, вискочила в сад. Напориста Тетянка таки увірвалася у хвіртку. За нею прослизнув і Богдан. Сама не розуміючи чому, Ірка була просто впевнена: весь цей час хлопак нікуди не відходив. Сидів поблизу, на якомусь дереві й охороняв її, Ірку. А от Тетянка точно ходила й дуже навіть ходила, про що негайно й розповіла:

— Доки ти тут спиш, я де тільки не була!

— Ну й де? — поцікавилась Ірка.

Вони сіли втрьох на стару лавку під яблунею. Тетянка зняла з плеча торбинку й витягла з неї величезний записник.

— В Інтернеті була й до бібліотеки встигла змотати. Про цих надніпрянських відьом, виявляється, стільки всього понаписувано! — Тетянка почала гортати свого блокнота. — Я й половини проглянути не встигла, але одне можу сказати напевно: Рада Сергіївна так просто від тебе не відчепиться. Вона й справді заздрить! Роблені відьми завжди заздрили природженим.

— Щось я цієї фігні не втяв — роблені відьми, природжені відьми… — урвав її Богдан.

— А що ти взагалі, крім ельфів із гномами, втяти можеш? — Тетянчин голос сповнився неабияким презирством. — Інші книжки хоч інколи читати треба, — і, звертаючись до самої лише Ірки, вона почала пояснювати: — Я тут вичитала: можна бути відьмою від народження, як ти. Такі відьми — найсильніші й зовсім не обов’язково мають бути злими. Це вже від них самих залежить: можуть зло робити, а можуть і добро. А бувають іще роблені відьми. Будь-яка людина може піти в науку до справжньої відьми або до чаклуна. Учениця природних чаклунів теж стає відьмою, але тільки злою. Вона й уміє значно менше. Коли, наприклад, відьми накладають закляття, то природжена відьма може взяти його назад, а роблена — не може. Тут сказано, — Тетянка віднайшла в блокноті потрібний запис, — «природжені відьми можуть більше, а зла роблять менше».

— Аристарх теж щось таке казав про природжених і роблених, — задумливо додала Ірка. — А ще запитував у Ради, куди подінеться її сила, якщо раптом помре її вчитель.

Тетянка завмерла, ошелешена раптовим здогадом:

— У книжках про це нічого не сказано, але знаєш, що я думаю? Природні відьми вільні, бо їхня сила належить їм самим. А роблені відьми користуються чужою силою — їм її дає вчитель, і без його допомоги вони нічого не можуть. Вони неначе перебувають на службі в тієї сили і мають діяти тільки за правилами! Тепер щодо нашої робленої відьми Ради Сергіївни та її помічника Аристарха. Я залізла до батькового комп’ютера, у нього база даних ледь не на всіх бізнесменів…

— Ти що, крута хакерша? — поцікавився Богдан.

— Ні, просто в нього пароль «Таня», — Тетянка зашарілася, а Ірка на якусь мить їй позаздрила. «У Тетянки батько навіть комп’ютер на її ім’я замикає, а в мене… Ну й нехай, зате сама Тетянка — найкраща Ірчина подруга».

— Я знаю, що в чужу базу даних лазити не дуже добре, — швиденько сказала Тетянка. — Але ж я для важливої справи!

— Ну й що ти з’ясувала?

— Спочатку нічого. Нема там ніякого Аристарха Теодоровича! Я вже хотіла облишити цю затію, але потім вирішила зайти з іншого боку. — Схоже, Тетянка була дуже задоволена з власної кмітливості. — Увела ім’я їхньої жертви — Іващенка. І одразу ж з’ясувала: зовсім недавно в Іващенка з’явився конкурент, про це навіть у бізнес-газетах писали. І фотографія є. — Тетянка витягла з блокнота комп’ютерний роздрук: — Він?

Комп’ютерний роздрук з газетної фотографії був дуже поганої якості, але не впізнати голомозу макітру Аристарха було просто неможливо. Ірка кивнула.

— Ніякий він не Аристарх Теодорович, — переможно повідомила Тетянка. — Звичайнісінький собі Олександр Федорович, — вона на мить задумалася. — Хоча це теж круто, просто як Керенський.

— А це що за один? — ліниво запитав Богдан.

Тетянка ще раз зміряла його презирливим поглядом і в’їдливо процідила:

— Володар Мордора. До Саурона.

— Фігня, — з неприхованим задоволенням сказав Богдан. — До Саурона Темним Володарем був Моргот, — і, копіюючи Тетянчину манеру, видав: — Книжки читати треба!

— Та годі вам сваритись! — гаркнула Ірка. — Нам що, зайнятися більше нічим? Тетянко, а що цей Олександр-Аристарх собою являє?



Ілона Волинська, Кирило Кощеєв

Відредаговано: 22.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись