Ірка Хортиця - надніпрянська відьма

Розділ 22 Чаклунський спадок

— На фіга ж ключ від підвалу, якщо підвалу нема, — критично розглядаючи ключа, запитав Богдан.

І тут Ірка відчула, як щось м’яке треться об її ноги. Вона опустила очі. Кіт ласкаво пригорнувся до Ірки мордою, а потім повагом пішов до дверей. Ірка рушила за ним. Вони обійшли довкола будинку. Кіт зупинився перед маленькими непримітними дверцятами.

— Скільки разів у вас була, жодного разу ці двері не бачила, — здивувалася Тетянка.

— Скільки тут живу, жодного разу їх не бачила, — і собі посміхнулась Ірка, вставляючи ключа в замкову шпарину.

Замок тихенько клацнув, і двері нечутно прочинились. За ними були сходи, що вели кудись униз. Одним стрибком кіт скочив на сходи й тихо розчинився в темряві.

Ірка рішуче видихнула й пішла за ним. Сходи, що поринали в цілковитій темряві, порипували під ногами. Потім вони скінчилися, й Ірка ступила на холодну бетонну підлогу.

— Треба було б хоч сірники взяти. Або запальничку, — пошепки сказав Богдан. — Світла тут точно нема.

Ірці теж здавалося, що в загадковому підвалі, який узявся бозна-звідки, світла бути не може, але вона про всяк випадок помацала рукою стіну. Під її пальцями щось клацнуло — яскраве світло залило невелике приміщення.

— А твоя бабуся була цілком сучасною відьмою, — сказала Тетянка.

— Гадаєш, вона була відьмою? — запитала Ірка, але Тетянка так на неї глянула, що Ірка миттю засоромилась.

— Ну, а ким же ще?

— Ви тільки погляньте, що тут! — у захваті закричав Богдан, і Ірка нарешті роззирнулася навсібіч.

Спочатку її неприємно вразила несподівана схожість із кімнатою Ради Сергіївни. Тут, як і там, скрізь були сухі квіти й трави. І лише придивившись пильніше, Ірка зрозуміла, що трави були не просто сухі, а ще й дуже давні. Подекуди вони розсипалися на порох. А на столі лежала книга. Ні, зовсім не схожа на окутий залізом том, що його давала Ірці Рада. Це був великий і товстий загальний зошит у коленкоровій обкладинці. Ірка несміло перегорнула сторінку.

— Подивися зміст, — прошепотіла Тетянка, що зазирала їй через плече.

— Розмай-зілля — сторінка 12, одолень-зілля — сторінка 48… — Ірка провела пальцем уздовж рівних, написаних акуратним почерком рядків. — Замовляння на спин крові…

Ірка швидко перегорнула зошит й із завмиранням серця прочитала знайомі слова: «Назад повернися, у жилах зачинися…». Перед нею раптом промайнула напівтемна кімната з високими шафами, що були вщерть заставлені книжками, а в тій кімнаті — жінка із суворим обличчям і добрими очима.

— Ох ти, а це що, рогач? — Богдан розглядав біля стіни якусь палицю з двома рогульками. — Старезний! Мабуть, для того, щоб чаклунські горщики з пічки діставати?

— Літати, — поблажливо пояснила Тетянка. — Я читала.

— А це? Постривай, дай-но я сам вгадаю. Це ж ступа! «Там ступа з бабою-ягою, іде-бреде…». А навіщо їй і рогач, і ступа? — Богдан замислився. Потім у його очах зблиснув вогник здогаду: — Рогач, певно, був чимось на зразок автомобіля, а ступа — вантажним причепом. Та й збіса ж розумна була бабуся!

— Надніпрянські відьми в ступах не літали, — повчально сказала Тетянка. — Це тільки російські відьми…

— Російські відьми літають на контрабасах — читайте «Таню Гроттер», — урвав її Богдан. — Якщо літатимеш, Ірко, і колись її зустрінеш, то обов’язково спитай: чи їй струни не муляють?

— Для польотів спеціальна мазь потрібна, а я її тут не бачу, — розпачливо сказала Ірка. — Певно, бабуся рецепт напам’ять знала.

— Стривай… — Богдан раптом замислився. — Щось таке я… Хвильку! — і він вибіг із підвалу.

— Куди це він? — здивувалась Ірка.

Але Богдан не змусив на себе довго чекати. За мить він майже скотився униз сходами, тримаючи під пахвою книжку в глянцевій обкладинці.

— На, дивись! Ось вона, твоя польотна мазь, — Богдан показав на розгорнуту сторінку.

Ірка почала читати.

— Жир нехрещених немовлят?! — нажахано вигукнула вона.

— Але ж там написано, що його можна замінити на вершкове масло.

— Що це за книжка? — строго запитала Тетянка.

— Фантастика, — знизав плечима Богдан. — У фантастиці дуже часто йдеться про чаклунство. Згодиться, аби воювати з Радою.

— Ну й бабці! Одна ліпша за іншу, з ними тільки поведися — геть усе забудеш, — пробелькотіла Ірка, відриваючись від зошита із зіллям та замовляннями. — Стривайте, мені ж курку треба повернути, доки ще бабуся не кинулась її шукати.

— Ти збожеволіла! — обурилася Тетянка. — Коли б та рука не зловила курку, вона б потягла тебе! І на фіга ти до Ради крізь дзеркало полізла? Усе одно ж нічого не дізналася.

— Ну, дещо я все-таки підслухала. Вони вирішили будь-що покінчити з Іващенком. Убити його на відстані в Ради не вистачить снаги, тому вона хоче ризикнути й перевтілитися. Уб’є його не у своїй подобі: задушить клубком або загризе собакою. Або обернеться ще на щось смертельне. Правда, де й коли — я не знаю!

— Де й коли, я тобі сама скажу, — посміхнулась Тетянка. — Ти ж чула: у неділю в Іващенка має бути нарада з приводу Аристарха. Там вона й спробує його прикінчити.

Усі втрьох глибоко замислилися.

— Обернеться на клубок… — промимрив Богдан. — І як же це вона обертається?

— Дуже просто, — неуважно відповіла Тетянка. — Я читала. Для цього відьмам потрібне ликове кружало. Вони вдягають його на себе й тоді можуть перевтілюватися.



Ілона Волинська, Кирило Кощеєв

Відредаговано: 22.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись