Ірка Хортиця - надніпрянська відьма

Розділ З Та сама ніч, те саме місце

Чиясь рука міцно вчепилась Ірці у волосся, її потягли нагору, і просто перед нею з’явилось дівоче усміхнене обличчя:

— Петрушка чи полин? — спитало дівча, що сиділо на гілці.

Згадавши книжки, які цілими купами приносила їй Тетянка, Ірка випалила:

— Полин, полин, як візьму зараз дрин!

— Вона відьма, прийшла нова відьма! — відразу ж задзвеніло серед дерев, рука миттю відпустила Ірчине волосся, а між гіллям замиготіли стрункі дівочі постаті в легких напівпрозорих сорочках:

— Ух, ух, солом’яний дух, дух!

Дівчата взялись за руки. Аллу миттю відтіснили вбік, а навколо Ірки з Тетянкою зімкнулося тісне коло хороводу. Босі п’яти разом затупцяли по землі:

— Якби не лук, не часник,

не одолень-зілля,

Мама дочку породила, ми би її взяли!

Посеред кола раптом спалахнуло багаття. Зойкнувши, Ірка з Тетянкою кинулися геть від спекотних язиків вогню і з льоту вскочили в живе коло хороводу. І той слухняно подався їм назустріч, даючи новеньким місце. Ірка ухопилась за Тетянку, а іншою рукою стисла чиюсь тонку, нестерпно холодну долоню. Запахло травою, яку пожирали язики полум’я.

— Це мавки, лісові мавки! — встигла гукнути Тетянка, і коло, шалено витанцьовуючи й сміючись, миттю потягло їх за собою, а потім, розімкнувшись у ланцюжок, змією заковзало між деревами.

Покидавши мітли, до них підскакували дівчатка Оксани Тарасівни, розривали ланцюжок і ставали всередину, разом з усіма несучись у шаленому танці.

— Купуйте, купуйте! А ось кому… — гаркнули Ірці просто на вухо, і старий дідуган, який, незважаючи на спеку літньої ночі, був убраний у кожух навиворіт, сунув Ірці під носа величезне решето.

— Що тут? — захекана Тетянка вистрибнула з хороводу й зазирнула в решето. — Ой, киценятка! Які гарнюні… — вона простягла руку, аби погладити коротеньку шерстку клубочків, що лежали на дні решета.

— Яке я тобі киценятко, тобі шо, повилазило? — рипучим голосом заявив клубочок.

Із шерстки раптом визирнуло крихітне сердите старече личко. Маленький дідок, що сидів у решеті, пахкав люлькою.

Придушено пискнувши, Тетянка відсахнулась.

— Чого верещиш? — докірливо загув дідуган у кожусі, струшуючи решето. — Це ж домовики, що, ніколи не бачила? Купуй, добрі домовики, у господарстві в пригоді стануть! Тільки не давай їм солі, а то розгніваються і на цього обернуться, як ото зараз люди кажуть… — дідусь клацнув пальцями, намагаючись згадати. — О! На полтергейста! Будуть до людей чіплятись і лаятись.

— Ой, ні, спасибі, ми не любимо, коли лаються, — пробелькотіла Ірка, тягнучи Тетянку за лікоть подалі від цього дідугана.

Поруч зміївся ланцюжок танцюристів. Міцно тримаючи за руки двох струнких мавок, проскакала бабуська в капелюшку. Трояндочки на її капелюшку розмірено здригалися.

— Слухай, як класно, що ми не пішли геть! — збуджено закричала Тетянка. — А що тут іще цікавеньке є? Ходімо туди! — і вона побігла до багаття, що було розведене побіля самої води. — Русалки! Ірко, мерщій сюди, тут русалки! — закричала вона, озирнувшись до подруги, яка почала відставати.

— Розгулялась Тетянка, — пирхнула Ірка, поспішаючи за нею.

Аж раптом просто перед відьмочкою з високої трави вискочило маленьке дівчатко, з голови до п’ят закутане в довге розпущене волосся з уплетеним жовтим лататтям. Дівча радісно заплескало в долоні й загукало:

— На гойдалки, гайда з нами на гойдалки, відьмочко! — і задріботіла попереду Ірки.

Її постать тремтіла, мерехтіла й раз по раз змінювалася: дівчатко, струнка дівчина, пучок водоростей, потім знову дівчатко, в’юнка видра з виблискуючим атласним хутром…

Чимдуж припустивши, Ірка наздогнала дівча й крикнула на бігу:

— А я гадала, що русалки мають риб’ячий хвіст!

Маленька русалочка голосно захихотіла, стрибнула, злітаючи над розведеним біля води багаттям, і миттю опинилась на двох зчеплених, немов гойдалка, гілках. Потім вона шпарко розгойдалась і пірнула у воду, увійшовши в неї легко й тихо, без жодного сплеску. Лише в повітрі промайнули дві стрункі ніжки. Русалочка майже відразу випірнула, вигнулась, і роздвоєний, вкритий темно-зеленою лускою хвіст хльоснув по воді. І ось вона вже знову вибігає на берег, легко перебираючи ніжками й не озираючись. А за нею…

Ірка завмерла. Пригинаючись так, що руки майже торкалися землі, і вилискуючи зовсім голою, лисою головою, за русалкою мчала якась істота.

«Горлум, ну справжній тобі Горлум!» — злякано подумала Ірка. Істота стрибнула до багаття… Ірка застережливо скрикнула. Усі русалки миттю озирнулись…

— Безіменна, безіменна! Хапай її! — репетувала маленька русалочка, і її голосочок зробився різким, немов у чайки, що вгледіла здобич.

Русалки дружно підскочили до дивної голомозої істоти. Може, їй і пощастило б утекти, якби вона миттю стрибнула у воду. Але істота на якусь хвильку забарилася. Вона випростала свої худі руки й раптом, ляснувши долонями, піймала іскру, що здійнялася над багаттям. І притулила цю палахкотливу іскорку до своєї лисої голови. Тієї миті на неї гуртом налетіли русалки.

Крихітний кулачок маленької русалочки щосили садонув істоту по губах. І ті враз луснули, немов перестиглі вишні.

Бризнула кров. Голомозе створіння впало й щезло під тілами русалок, котрі репетували, хвицали його ногами й гамселили кулаками.

— Агов, що ви робите?! — закричала Ірка й поквапилася на допомогу Тетянці, яка вже схопила одну з русалок за мокрі коси, намагаючись відтягти її від жертви.

У кращих традиціях шкільних бійок, частуючи всіх стусанами й зуботичинами, Ірка з Тетянкою розкидали оскаженілих русалок у різні боки. Згорнувшись калачиком й уткнувшись лицем у коліна, істота лежала на траві. Ірка присіла поруч, мимохідь відштовхнувши чиюсь ногу, що саме збиралась відважити істоті чергового штурхана. Обережно перевернула безпомічне тіло й здригнулась від подиву. Перед нею було дівча, звичайнісіньке дівча, дуже навіть симпатичне, лише голомозе.



Ілона Волинська, Кирило Кощеєв

Відредаговано: 22.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись