Ірка Хортиця - надніпрянська відьма

Розділ 5 Купальська ніч триває, а неприємності лише починаються

Гілля зашелестіло, розсунулося, і на галявину висипали відьми. Попереду, у супроводі Алли, що нестямно верещала, летіла Оксана Тарасівна. Її високі підбори відстукували по землі швидкий дріб, а зачіска була геть розпатлана. Слідом за ними стрімголов біг цілий загін дівчаток.

З іншого боку мчала Стелла. Вона давно загубила свої калоші, але ніхто навіть і не думав їх шукати. Усі три старі роблені відьми щільним кільцем оточили хазяйку, готові боротись не на життя, а на смерть.

Обидва відьмацькі угруповання спинились, помітивши у відблисках палаючих руїн на траві два тіла.

Усі довго стояли мовчки. Нарешті, Стелла, неначе знехотя, зрушила з місця й на своїх тумбоподібних ногах пошкандибала до двох тіл. Спочатку вона обійшла Ольгу Вадимівну, а потім схилилась над Тетянкою.

— Ану подивись-но на мене, дівчинко! — лагідно-напруженим тоном попрохала Стелла.

Тетянка тихо застогнала, заборсалася, повільно звелася й піднесла тремтячі руки до обличчя…

Усі відьми дружно зойкнули. На руках, обличчі, плечах Тетянки, поступово згасаючи, виблискували зелені іскорки.

— Ах ти ж, відьма стара! — видихнула Стелла й із ненавистю штурхнула нерухоме тіло Ольги Вадимівни. — Встигла! Передала! Дар! Приблудній дівці! — завиваючи від сказу так, що на губах виступала піна, вона не припиняла гамселити тіло, яке мирно лежало на траві, аж доки підлегла «училка» не схопила оскаженілу хазяйку за руку.

— Не все ще втрачено, — «училка» поглянула на Тетянку, що почала зводитись, і на її обличчі відбилась страшна спрага, яку не можна втамувати. Саме так голодний дивиться на соковитий гамбургер у рекламі «МакДональдза».

Вимогливі погляди роблених відьом буквально вп’ялися у своїх хазяйок. Ірці здалося, що обидві природжені розгубились. Стелла швидко зиркнула на Оксану Тарасівну. Та ледь помітно знизала плечима, насторожено поглядаючи то на своїх дівчаток, то на приголомшену Тетянку. Стелла невпевнено покликала Тетянку до себе:

— Ходи-но до мене, моя солодка відьмочко!

Не чекаючи наказу хазяйки, усі три бабуськи рушили до Тетянки. Дівча дивилось на них каламутними, затурканими очима й, схоже, навіть не розуміло, що відбувається.

— Ні! — зойк Оксани Тарасівни пролунав мов удар хлиста. — До мене!

Її дівчатка кинулись уперед, загородивши бабусям дорогу.

Ірка зрозуміла, що нема чого стовбичити й чекати, доки зграя відьом роздере Тетянку на клаптики. Час уже й самій втрутитись у цей дурнуватий калейдоскоп подій.

Вона схопила Тетянку за руку й гайнула до берега.

Якусь мить позаду них панувала тиша, потім пролунали надривне виття й тупіт безлічі ніг — відьми кинулись навздогін.

Ірка стрибнула в зарості, гілля немилосердно дряпало їй лице! Якась дурна мавка, що ризикнула її зупинити, від одного стусана полетіла шкереберть у кущі. Майже скотившись трав’яним схилом, Ірка й Тетянка з шумом випали на берег. Тетянчина рука в Ірчиній долоні раптом запручалась.

— Пусти! Я сама! — хриплувато пробелькотіло дівча.

Ірка глянула на подругу:

— Прочумалась? Ану притопи, бо в нас ці на хвості!

І справді, Стеллини бабуськи безнадійно відстали, проте дівчатка Оксани Тарасівни неслись просто зі спринтерською швидкістю! Попереду були Алла й Віка — схоже, вони змагалися, хто перший схопить утікачів.

— А фіг вам! — буркнула Ірка.

Вона зірвала мотузка, яким було поєднано рогач і ступу.

— Ну що ти стовбичиш, сідай позаду! На ступі вони нас миттю наздоженуть!

Тетянка міцно обхопила Ірку за пояс. Рогач штопором угвинтився в нічне небо. Ірка припала до ручки й гнала рогач понад хвилями, під акомпанемент нестихаючого вереску Тетянки, все збільшуючи й збільшуючи швидкість.

Раптом вереск став багатоголосим, неначе відгукнулась луна. Ірка швидко глянула через плече й зрозуміла, що річ зовсім не в луні.

Здійнявшись над островом рівним клином, за ними верхи на мітлах неслися відьми.

— Наздоганяють! У нас подвійна вага! — крикнула на вухо Тетянка.

Ірка озирнулась. Відьми й справді дуже швидко наближались. А на чолі клина, певно, продовжуючи своє змагання, летіли Алла й Віка.

— Ну як же ви мене вже дістали! — пробелькотіла Ірка. — Тримайся міцніше! — гаркнула вона й тихо зойкнула, коли Тетянчині руки сталевим обручем стисли їй живіт. — Агов, не захоплюйся, мені ж іще якось дихати треба! — обруч став трохи вільнішим, і Ірка зробила на рогачі стрімкий віраж.

Тієї ж миті над її плечем щось просвистіло й упало в Дніпро. Пролунав глухий вибух, фонтан води здійнявся в небо, з ніг до голови оббризкавши Тетянку Тетянка вкотре заверещала під несподіваним холодним душем і крикнула:

— Розрив-трава! Вони кидаються кульками!

А над хвилями вже лунав лютий лемент:

— Перестаньте кидати! Дівча потрібне живим!

— Зате нам ви взагалі ніякі не потрібні, — буркнула Ірка. Вона засунула руку в кишеню й швидко поклала Тетянці на долоню акуратну трав’яну кульку. — Я тут теж прихопила дещицю. Ану покажи їм!

— Я не можу! — відчайдушно захитала головою Тетянка. — Я впасти боюся!

— Кидай, боягузка нещасна! — закричала у відповідь Ірка, продовжуючи гнати рогач до берега.

Судорожно вп’явшись пальцями в Ірчину футболку, Тетянка насилу підняла руку з кулькою. Від жаху попискуючи, як пташеня, вона жбурнула її через плече.

Не долетівши до переслідувачів, кулька по плавній дузі пішла вниз. Руда, що неслась попереду, знущально розреготалась:

— Яка ж з тебе відьма! Мазило!

І цієї миті кулька впала у воду Здійнятий вибухом стовп води злетів догори, підкидаючи на собі Аллину мітлу разом із вершницею.



Ілона Волинська, Кирило Кощеєв

Відредаговано: 22.09.2019

Додати в бібліотеку


Поскаржитись